Німецька система «смертних гріхів» Вольфганга Хойера

Система побудована на принципах відкриття неправомірних та неефективних дій. Згідно з цією системою керівник не повинен:

і відмовлятися від особистої відповідальності;

і заважати підвищенню кваліфікації та зростанню талантів підлеглих;

і чинити тиск на підлеглих;

і ставити на неправильні позиції;

і забувати про важливість прибутку;

і керувати всіма підлеглими однаково;

і зосереджуватися на цілях, а має зосереджуватися на проблемах;

і бути начальником, а має бути товаришем;

і не дотримуватися загальних правил;

і вичитувати співробітникам;

і бути неуважним;

і високо оцінювати роботу тільки кращих працівників;

і маніпулювати людьми;

Підходи до керівництва українського економіста Валерія Терещенка

Цікаві міркування з приводу керівництва організаціями наводить український економіст, доктор економічних наук Валерій Терещенко. Він закінчив економічний факультет Колумбійського університету згодом працював там та в інших навчальних закладах професором, а також обіймав фахові та керівні посади в кількох фірмах, міністерствах США тощо. В брошурі « Наука керувати» Терещенко узагальнює свій власний досвід керівництва організаціями та виділяє десять якостей керівника, які стануть у нагоді українським менеджерам. Наведемо текст автора з обгрунтуванням кожної з десяти складових стилю керівництва.

«Перша якість звучить так : будь завжди керівником, а не погоничем. Що це означає? Колись в Чікаго мені довелося почути історію про простого сільського хлопця, який влаштувався на роботу в найбільший універмаг міста «Маршалл Філд» і за якихось 20 років зробив кар'єру: увійшов до складу директорів фірми, розбагатів, став мільйонером, переїхав до Лондона і відкрив свій власний універмаг. Однією з головних причин такого успіху була дивовижна здатність вести справу з людьми. Надаючи цій якості великого значення, він для всіх своїх підлеглих - молодших начальників - розробив спеціальну таблицю, яку ті повинні були тримати в робочому кабінеті у себе перед очима. Вона так і називалася : « Пам'ятай завжди, що ти керівник, а не погонич».

Нижче у двох колонках перелічувалося, в чому полягає різниця. «Погонич» підпорядкований йому колектив підганяє, а керівник веде за собою. Перший завжди «все знає» і всім своїм підлеглим підкреслює це, щоб створити собі авторитет; другий ніколи цього не робить: коли треба, він людей вчить, підказує, пояснює, але не демонструє свої знання - підлеглий сам інтуїтивно відчуває, обізнана людина його начальник чи тільки робить вигляд. Коли трапляються якісь неполадки, то «поганич» одразу починає шукати крайніх; справжній начальник цього ніколи не робить, а просто виправляє допущені помилки. Коли наказ віддає «погонич», він завжди підкреслює своє «я» (я вам наказую зробити так-то і так-то»), керівник замість цього каже : «Давай зробимо». Життєвий досвід, наука свідчить, що друга формула набагато результативніша, бо вона не створює психологічного бар'єру між начальником і підлеглим.

Ще одна вада «погонича»: він ніколи ні про що не інформує підлеглих, через це у підпорядкованому йому колективі поступово створюється болотна атмосфера всіляких чуток та пересудів. Розумний керівник ніколи не вдається до подібної «секретності» і якнайповніше інформує свій колектив про все, що стосується його діяльності, звичайно, за винятком державної таємниці. Це не тільки сприяє більш свідомому ставленню до праці, а й задовольняє природну людську цікавість. Адже, вбиваючи в людині почуття допитливості, ми гальмуємо його розвиток, а отже, людський прогрес в цілому. В Америці, наприклад, особливо на невеликих підприємствах, коли призначають нового начальника, то дуже часто у стіннівці або місцевому бюлетені повідомляють його повну біографію: хто такий, коли народився, де здобув освіту, на яких посадах працював, які має винагороди, чи одружений і чим займаються члени сім'ї. іноді ще й додають, за яку футбольну команду ви вболіває. і в цьому немає нічого дивного, адже людям зовсім не байдуже, хто ними керує.

І нарешті, остання різниця: «погонич» навіть з найцікавішої роботи ухитряється зробити нудну, монотонну працю, коли підлеглі тільки те й роблять, що поглядають на годинник: коли нарешті робочий день скінчиться. А от справжній керівник вміє людей зацікавити в праці, він організовує роботу так, що вона стає для людей не тільки джерелом матеріального добробуту, а й морального задоволення. До речі, у США крім матеріального стимулювання праці велика увага приділяється також моральним стимулам. Медалей, правда, у них немає, але грамоти дають, іноді вивішують фотографії працівників, які відзначилися, влаштовують новорічну ялинку для дітей співробітників, буває, посилають подарунки в день народження дружини.

Водночас американці вважають, що сам по собі моральний стимул мало дає, якщо поряд з цим немає відповідного матеріального заохочення.

Друга якість - впевненість у собі. Це віра начальника у свої сили, в те, що він здатний виконати покладені на нього обов'язки. Життя показує, що підлеглі неохоче йдуть за начальниками, які самі не вірять в себе.

Третя якість - суворість і вимогливість. Ми іноді думаємо, що підлеглі завжди люблять лише добрих начальників. Що ж, доброта - позитивна риса, і, звичайно, гарно, коли начальник - добра людина. Але він повинен вміти поєднувати доброту з певною суворістю. Це тісно пов'язано з проблемою дисципліни праці. Я вважаю, що немає більшого зла в нашому народному господарстві, як саме відсутність належної дисципліни. Надто багато ще й досі розхлябаності, нехлюйства.

Четверта якість звучить так : завжди критикуй своїх підлеглих позитивно. Що це означає? Неправий той начальник, який, викликавши підлеглого, що завинив, тільки те й робить, що перераховує його помилки. Це нічого не дає, а іноді лише озлоблює підлеглого. Починати можна, звичайно, з критики, але закінчувати слід обов'язково позитивною вказівкою: а як саме ти повинен робити, що замість цього. Ось така критика досягає мети.

З цим тісно пов'язана п'ята якість - уміння заохочувати й карати. Є тут і одне загальне правило: привселюдна критика - це найвища міра покарання. Вважається, що значно ефективнішою є критика наодинці. А от коли вже не допомагає - один раз, вдруге і втретє, тоді критику треба виносити на колектив.

Наступна, шоста якість - уміння начальника цінувати час своїх підлеглих. Однією з ознак високої культури керівника є його приймальня. Наприклад, у США ви не знайдете приймальні великого начальника (директора заводу, головного інженера) або навіть лікаря чи адвоката, у якій би юрмилися люди. Такого там не буває. Приймання завжди ведеться за розкладом. З іншого боку, жоден американський начальник не буде викликати підлеглого йому керівника якщо знає, що у нього приймальні години. Він упевнений, що той усе одно не прийде.

Соціологічні дослідження свідчать, що директори радгоспів і голови колгоспів 52% свого робочого часу витрачають на виклики у вищестоящі інстанції. Виникає запитання, коли ж їм керувати своїми радгоспамиі і чим вище стоїть начальник, тим частіше можна почути скарги: як важко буває працювати через незаплановані, безцеремонні виклики «зверху», коли кожний вищестоящий начальник може у будь-який момент зруйнувати ваш робочий розклад.

Сьома якість звучить досить просто, та говорити про неї, вважаємо варто, бо часто від неї багато залежить: ввічливе, доброзичливе ставлення начальника до своїх підлеглих

Якщо ж керівник - людина культурна, ввічлива, що доброзичливо ставиться до своїх підлеглих і навіть для зауважень знаходить відповідну культурну форму, то і в колективі панує атмосфера високої культури, взаємної доброзичливості, добрий морально - психологічний клімат.

Восьма якість - це вміння говорити і мовчати. Соціологічні дослідження показують, що в наш час приблизно 70% свого робочого часу начальники говорять. і лише 30% - пишуть, читають, виконують іншу роботу. і тому не дивно, що за рубежем уже давно при підготовці людей до управлінської праці почали запроваджувати - іноді обов'язкові, іноді факультативні - курси з уміння говорити. Його просто вчать як по - діловому, дохідливо і швидко віддавати розпорядження, вмінню чітко висловлювати свої думки.

А що означає вміння мовчати? Це означає, що жоден хороший керівник не повинен користуватися правом своєї посади, і, як кажуть, затикати рота своєму підлеглому. і саме з цього починається потім всілякі доноси, анонімки. Не дають прямо сказати - і спонукають до брудних методів. Тож завжди дайте людині висловитися, і ви уникнете непотрібних нервувань і скандалів.

Наступна, дев'ята якість в Америці дуже високо цінується: почуття гумору, вміння посміятися, оцінити якийсь дотепний жарт - іноді навіть над самим собою. А начальник, який не вміє пожартувати і посміятися, укорочує не тільки своє життя, він значно ускладнює роботу своїх підлеглих.

І остання, десята якість хорошого начальника звучить так: цікався, вивчай своїх підлеглих.»

Врешті - решт Терещенко підкреслює, що перелічені вище якості не вичерпують усієї проблеми, але вони є основними і забезпечують високий рівень культури й ефективності управління, дають величезну віддачу.