Розділ IV. Діяльність людини як джерело небезпек, що діють у середовищі життєдіяльності

Ознайомившись із змістом розділу, ви маєте змогу:

" Зробити висновки про причини формування, основні характеристики, властивості техногенних, соціальних, політичних, комбінованих небезпек, а також небезпеки сучасного урбанізованого середовища.

¦ Визначити особливості дії кожної з відповідних небезпек на організм людини.

¦ Встановити характер розвитку суспільства (середовища суспільства) в умовах впливу на нього небезпечних соціальних і політичних чинників.

¦ Оцінити свій стан безпеки в конкретному середовищі помешкання і перспективи подальших напрямів свого та сімейного розвитку.

Небезпеки, пов'язані з використанням транспортних засобів

Виникнення небезпек, що пов'язані з використанням транспортних засобів, залежить насамперед від їх експлуатації. Так, вміст шкідливих речовин у відпрацьованих газах (або їх димність) формує вплив на навколишнє середовище.

Небезпечним є вміст окису вуглецю (CO) понад 1,5 % об'ємних часток на мінімальних обертах холостого ходу колінчастого вала двигуна і 2,0 % при підвищеній частоті обертів колінчастого вала на холостому ходу. Значення підвищеної частоти обертання обумовлюються в технічних умовах та інструкції з експлуатації автомобіля. Під час контрольних перевірок транспортних засобів на лінії дозволяється вміст CO до 3,0 % при мінімальній частоті обертання колінчастого вала на холостому ході.

Небезпечним також є вміст вуглеводів (парафінів, олефінів, ароматичних речовин) -- понад 1200 об'ємних часток на 1 мільйон об'ємних часток повітря для двигунів з кількістю циліндрів до чотирьох на мінімальних обертах холостого ходу. При підвищених обертах двигуна вміст вуглеводів є небезпечним, коли перевищує значення 600 часток для двигунів з кількістю циліндрів до чотирьох і 1000 часток -- понад чотири.

Димність автомобілів з дизельними двигунами під час експлуатації є небезпечною, коли перевищує 40 % у режимі вільного прискорення і 15 % при максимальній частоті обертання колінчастого вала двигуна.

Експлуатація транспортних засобів з підвищеною токсичністю чи димністю у відпрацьованих газах призводить до забруднення навколишнього середовища і виникнення загрози отруєння водія та пасажирів транспортного засобу.

Негерметична паливна система призводить до витікання з неї палива. Особлива небезпека може виникнути у вигляді пожежі внаслідок попадання палива на гарячі вузли й агрегати чи короткого замикання. Негерметичність з'єднань виявляється зовнішнім оглядом або за характерним запахом бензину чи дизельного палива.

Несправна система випуску відпрацьованих газів у вигляді відсутності глушника чи його несправність призводять до підвищення рівня шуму під час вихлопу відпрацьованих газів в атмбсферу, що негативно впливає на учасників дорожнього руху і передусім на самого водія транспортного засобу.

Небезпеки, пов'язані з використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин і матеріалів

Найнебезпечнішим місцем, де знаходяться горючі, легкозаймисті і вибухонебезпечні речовини і матеріали, є склади їх зберігання. Тому розглядання зазначених небезпек здійснено відносно цих територій. Крім того, можливість виникнення і розвитку небезпек зумовлює великі матеріальні збитки і людські втрати.

Склад нафтопродуктів розміщують з дотриманням певних протипожежних відстаней до інших споруд, будинків, шляхів, лісових масивів та посівів. Якщо склад або нафтобаза розміщені на схилі пагорбка або на березі річки, треба, щоб поблизу не було будівель, а нижче за течією річки -- дерев'яних мостів або інших споруд, яким загрожувала б пожежа під час витікання нафтопродуктів. Протипожежних розривів треба дотримуватися і між окремими резервуарами або спорудами на самому складі. Між ними роблять земляні вали. Територію нафтобази огороджують парканом і обкопують канавою. Бригадні нафтосклади оборюють смугою завширшки 1,5 м.

На території нафтоскладу не можна палити цигарок, користуватися гасовими ліхтарями, заводити двигуни трактора чи автомобіля, заправляти їх. Не можна в'їжджати на територію нафтоскладу газогенераторними автомобілями.

Щоб запобігти нагромадженню статичної електрики й утворенню іскор, коли переливають нафтопродукти, заземлюють усі металеві резервуари, в тому числі автоцистерни під час зливання і наливання, а також металеві трубопроводи (не менше одного заземлення на кожні 200 м довжини); між кільцями трубопроводу встановлюють металеві перемички; поплавки покажчиків рівня у резервуарах з'єднують гнучким провідником з корпусом резервуара; на ґумові шланги для перекачування нафтопродуктів намотують дріт, що з'єднує наконечник із заземленим металевим трубопроводом.

Розлиті нафтопродукти засипають землею. Використаний обтиральний матеріал збирають у металевий ящик з кришкою. Порожні бочки з-під нафтопродуктів зберігають окремо. Відкривають бочки спеціальними ключами, використовувати для цього зубила і молотки забороняється. На нафтоскладі має бути щит з протипожежним інвентарем, засоби для гасіння пожежі (пісок, вогнегасники, кошма) і пожежний насос.

Світильники, вимикачі та електропроводка на території бензосховищ мають відповідати вимогам, які ставляться до установок класу В-Іг, а на складах трансформаторного мастила -- вимогам до установок П-Ш. Блискавкозахист нафтоскладів має бути виконаний відповідно до РД 34.21.122--87.

Склади вугілля і торфу -- це або відкриті майданчики, або вугільні ями і підвали.

За здатністю до самозапалення кам'яне і буре вугілля поділяють на дві групи: а) стійке -- антрацит і пісне вугілля (марки Т); б) небезпечне -- решта кам'яного і все буре вугілля. Небезпечний також кусковий і фрезерний торф. Самозапалення виявляється, зокрема, за білим нальотом на поверхні, за появою пари, їдкого диму та осідання частини штабеля, а взимку -- за таненням снігу навколо штабеля. Не можна зберігати в загальному штабелі небезпечне і стійке вугілля. Небезпечне вугілля зберігають у штабелях заввишки не більше 2,5 м (а в підвалах -- не більше 1 м) і завширшки до 20 м. Довжина не обмежується. Між штабелями має бути відстань не менше 1 м. Під час укладання вугілля його шар за шаром ущільнюють котками, стежачи за тим, щоб у штабель і під нього не потрапляли ганчірки, трава, солома, папір, тріски або торф. Якщо торф або вугілля у штабелі розігрілося до температури більш 60 °С, штабель додатково утрамбовують. Вугілля, що зайнялося у штабелях, не дозволяється гасити водою, а торф -- можна. Вогнища вугілля або торфу треба негайно ліквідувати. Горіння торфу припиняють, розбираючи штабель і засипаючи місце, що горить, вогким торфом. На автомобілях та інших машинах, що працюють на складах торфу, мають бути іскрогасники. Палити цигарки на цих складах забороняється. Опори навісів, підлогу і перекриття підвалів, що їх використовують під вугільний склад, виготовляють з вогнетривких матеріалів.

Склади лісоматеріалів і дерев'яної тари огороджують. Лісоматеріали зберігають у штабелях заввишки не більше 4 м з розривами між ними не менше 3 м. Територію складу треба систематично очищати від кори, трісок, тирси та іншого сміття, а в спекотні дні -- поливати водою. Склад має бути забезпечений засобами гасіння пожежі.

Постійні склади зерна будують з вогнетривких матеріалів, а якщо із спалимих, то оштукатурених або обмащених вогне-захисною сумішшю. Під час засипання, сортування або очищення зерна виділяється багато пилу, який слід регулярно прибирати.

Електроустаткування зерносховища вибирають таке, щоб воно відповідало вимогам, які ставляться до приміщень класу П-ІІ. Світильники та апарати (вимикачі, пускачі) застосовують пилонепроникні, а розподільні щитки, що мають запобіжники, розміщують у сусідніх пожежобезпечних приміщеннях.

Тимчасові склади зерна на полях оборюють смугою завширшки не менше 3 м. ДВЗ, які використовуються на току, обладнують мокрими іскрогасниками (наприклад, у вигляді бочки, через яку проходять вихлопні гази й яку наполовину заповнюють водою). Процес сушіння зерна має бути автоматизованим. Обов'язкова також сигналізація про місцеве перегрівання зерна, яке може призвести до пожежі. Основні вимоги пожежної профілактики на складах зерна такі: не палити цигарок, додержуватися протипожежних розривів, не розміщувати склади біля повітряних електричних ліній.

Чинники, що впливають на наслідок ураження електричним струмом

Тяжкість електротравми визначається впливом чинників:

  • -- електричного характеру -- величина напруги, сила струму, вид струму (постійний чи змінний), частота при змінному струмі;
  • -- неелектричного характеру -- тривалість дії електроструму;
  • -- навколишнього середовища -- температура, тиск, вологість повітря;
  • -- шляху протікання струму через тіло людини.

При ураженні людини електричним струмом основним уражуючим чинником є сила струму, що проходить через тіло людини. При цьому ступінь негативного впливу на організм людини збільшується із зростанням струму. За характером дії струм оцінюють так, як показано в табл. 4.1.

Із наведеної таблиці можна виділити декілька характерних значень струмів.

Відчутний струм -- малий струм, який людина починає відчувати: в середньому близько 1,1 мА при змінному струмі частотою 50 Гц і близько 6 мА при постійному струмі. Ця дія обмежується при змінному струмі слабким свербежем і легким пощипуванням (поколюванням), а при постійному струмі відчуттям нагрівання шкіри на ділянці, що доторкується до І струмовідних частин. Найменше значення відчутного струму І називається пороговим відчутним струмом.

Невідпускний струм -- струм, що спричиняє в разі прохо- І дження через тіло людини непереборні судорожні скорочення І м'язів руки, в якій затиснутий провідник, а його найменше значення називається пороговим невідпускним струмом. При змінному струмі (50 Гц) величина цього струму перебуває в межах 20...25 А, при постійному струмі невідпускних струмів, власне кажучи, немає, оскільки за певних значень струму людина може самостійно розтиснути руку, в якій затиснутий провідник, і таким чином відірватися від струмовідної частини.

Таблиця 4.1 Характер впливу електричного струму на організм людини

Однак у момент відриву виникають болісні скорочення м'язів, аналогічні за характером і больовим відчуттям тим, які спостерігаються при змінному струмі. Сила струму становить приблизно 50...80 мА.

Цей струм і прийнято умовно за поріг невідпускних струмів при постійній нарузі.

Фібриляційний струм. Змінний (50 Гц) струм 50 мА і більше, проходячи через тіло людини шляхом «рука--рука» або «рука--ноги», діє як подразник на м'язи серця, що розташовані глибоко в грудях. Це небезпечно для життя людини, оскільки через 1...3 с з моменту замикання кола через людину може настати фібриляція, або зупинка серця. При цьому припиняється кровообіг і відповідно в організмі виникає нестача кисню; це, в свою чергу, швидко призводить до припинення дихання, тобто настає смерть.

Електричний струм, що спричиняє фібриляцію серця, називається фібриляційним струмом, а найменше його значення -- пороговим фібриляційним струмом.

За частоти 50 Гц фібриляційними є струми в межах від 50 мА до 5 А, а середнє значення порогового фібриляційного струму -- близько 100 мА. При постійному струмі середнім значенням порогового фібриляційного струму можна вважати 300 мА, а верхнім -- 5 А.

Струм понад 5 А, як постійний, так і змінний, спричиняє раптову зупинку серця, минаючи стан фібриляції. Водночас із зупинкою серця виникає і параліч дихання, причому після швидкого відключення струму дихання, як правило, самостійно не відновлюється.

Безпечним струмом можна вважати такий струм, який упродовж тривалого часу (декілька годин) може проходити через людину, не завдаючи їй шкоди і не спричиняючи ніяких відчуттів, і який набагато менший від порогового відчутного струму. Точні значення безпечного струму не встановлені, але для практичних цілей його найбільше значення можна, певно, вважати таким, що дорівнює 50...75 мкА при змінному струмі промислової частоти (50 Гц) і 100...125 мкА -- при постійному струмі.

Із порівняння значень порогових струмів, наведених у таблиці, можна зробити висновок, що постійний струм менш небезпечний (у 4...5 разів), ніж змінний. Але все це справедливо лише для відносно невисоких напруг -- до 250...300 В. За більш високих напруг небезпека ураження постійним струмом зростає. Вважається, що за напруги 500 В їх дія вирівнюється, а в разі більш високих напруг постійний струм стає небезпечнішим, ніж змінний частотою 50 Гц.

Дія на людину змінного струму залежить від його частоти.

Через наявність в опорі тіла людини ємнісної складової збільшення частоти прикладеної напруги супроводжується зменшенням повного опору тіла і збільшенням струму, який проходить через людину, що, в свою чергу, підвищує небезпеку ураження. Здавалося б, що в разі збільшення частоти ця небезпека повинна підвищуватися, але насправді виявилося, що це припущення справедливе лише в діапазоні частот до 50 Гц. Подальше підвищення частоти, незважаючи на зростання струму, що проходить через тіло людини, супроводжується зниженням небезпеки ураження, що зникає за частоти 450...500 кГц. Щоправда, ці струми зберігають небезпеку опіків як у разі виникнення електричної дуги, так і в разі проходження їх безпосередньо через людину.

Електрична напруга також впливає на наслідок ураження людини, але лише тією мірою, в якій її величина визначає силу струму, що проходить через тіло людини. Із зростанням напруги, прикладеної до тіла людини, опір шкіри зменшується в десятки разів, відповідно зменшується і опір тіла в цілому; він наближається до опору внутрішніх органів тканин тіла, тобто до свого найменшого значення (300...500 Ом). Пробій рогового шару шкіри відбувається за напруги 50...200 В.

Аналіз нещасних випадків внаслідок дії електричного струму на людей показує, що тривалість проходження струму через організм суттєво впливає на наслідок ураження: чим триваліша дія струму, тим більша вірогідність тяжкого або смертельного наслідку. Така залежність пояснюється тим, що із збільшенням часу дії електричного струму опір тіла зменшується, а сила струму суттєво збільшується. Крім того, з часом виснажуються сили організму, що протистоять дії на нього електрики.

Наслідки дії струму на організм проявляються в порушенні функцій центральної нервової системи, зміною складу крові, місцевому руйнуванні тканин організму під впливом теплоти, яка виділяється, у порушенні роботи серця, легень тощо.

Суттєвим для наслідків ураження є шлях проходження струму. Так, якщо на шляху струму опиняються життєво важливі органи -- серце, легені, головний мозок, то небезпека ураження дуже висока, оскільки струм безпосередньо діє на ці органи.

Якщо ж струм проходить іншими шляхами, то його дія на життєво важливі органи може бути лише рефлекторною, а не безпосередньою. Можливих шляхів проходження струму в тілі людини дуже багато, але характерними, які частіше трапляються на практиці, є не більше як 15 петель. Найпоширеніші з них -- «рука--рука», «права рука--ноги», «ліва рука--ноги». Найбільш небезпечними є петлі «голова--руки» та «голова-- ноги», коли струм може проходити через головний і спинний мозок. Але ці петлі на практиці виникають відносно рідко. Наступний за небезпекою шлях -- «права рука -- ноги», який за частотою утворення посідає друге місце. Найменш небезпечний шлях -- «нога-нога», який виникає під час дії на людину так званої напруги кроку. Напруга кроку навіть відносно невеликих значень (50...80 В) спричиняє мимовільні судорожні скорочення м'язів ніг і як наслідок -- падіння людини на землю. В цей момент припиняється вплив на людину напруги кроку і виникає більш тяжка ситуація: замість нижньої петлі в тілі людини утворюється новий, більш небезпечний шлях, як правило, від рук до ніг. Оскільки в такому положенні людина доторкається одночасно точок землі, віддалених одна від одної на відстань, що перевищує довжину кроку, напруга, що діє на неї, як правило, більша за напругу кроку. Внаслідок створюється загроза смертельного ураження.

Тяжкість електротравми залежить також від температури, вологості і тиску повітря. Зі збільшенням температури і вологості зменшується загальний опір тіла людини, зі збільшенням атмосферного тиску небезпека ураження зменшується.

Не менше значення має фізичний стан людини. Для практичних розрахунків з електробезпеки береться опір тіла людини 1000 Ом. Але ця величина не постійна для кожної людини і залежить від її психофізичного стану. Опір цілком здорових і фізично міцних людей в багато разів перевищує розрахункове значення.

Хімічні речовини та шляхи їх потрапляння в організм людини

Можливість надходження речовини через легені визначається насамперед її агрегатним станом (пара, газ, аерозоль). Цей шлях проникнення виробничих отрут в організм є основним і найбільш небезпечним, оскільки поверхня легеневих альвеол займає значну площу (100--120 м2), а кровопотік у легенях досить інтенсивний.

Швидкість усмоктування хімічних речовин у кров залежить від їх агрегатного стану, розчинності у воді і біосередовищах, парціального тиску в альвеолярному повітрі, величини легеневої вентиляції, кровопотоку у легенях, стану легеневої тканини (наявність запальних вогнищ, транссудатів, ексудатів), характеру хімічної взаємодії з біосубстратами дихальної системи.

Надходження у кров летких хімічних речовин (газів і парів) підпорядковане певним закономірностям. По-різному усмоктуються нереагуючі і реагуючі газо- і пароподібні речовини. Усмоктування нереагуючих газів і парів (вуглеводні жирного і ароматичного рядів та їх похідні) здійснюється у легенях за принципом простої дифузії у напрямі зниження градієнта концентрації.

Для нереагуючих газів (парів) коефіцієнт розподілу є величиною постійною. За його значенням можна судити про небезпеку виникнення тяжкого отруєння. Пари бензину (К = 2,1), наприклад при великих концентраціях, здатні викликати миттєве гостре і навіть смертельне отруєння. Пари ацетону, що мають високий коефіцієнт розподілу (К = 400), не можуть викликати гострого, тим більше смертельного отруєння, оскільки ацетон, на відміну від бензину, насичує кров повільніше, при виникненні симптомів інтоксикацію легко відвернути.

При вдиханні реагуючих газів насичення тканин організму не настає через їх швидке хімічне перетворення; чим швидше проходять процеси біотрансформації отрут, тим менше вони нагромаджуються у вигляді вихідних продуктів. Сорбція реагуючих газів і парів відбувається з постійною швидкістю. Відсоток сорбованої речовини перебуває у прямій залежності від об'єму дихання. Внаслідок цього небезпека гострого отруєння тим значніша, чим довше людина знаходиться у забрудненій атмосфері; розвитку інтоксикації може сприяти фізична робота, що виконується в умовах нагрівного мікроклімату.

Точка прикладення дії реагуючих газів і парів може бути різною. Деякі з них (хлороводень, аміак, оксид сірки (IV)), які добре розчиняються у воді, сорбуються переважно у верхніх дихальних шляхах. Речовини (хлор, оксид азоту (IV)), які гірше розчиняються у воді, проникають в альвеоли і сорбуються в основному там.

Механізм усмоктування хімічних речовин через шкіру складний. Можливе їх пряме (трансепідермальне) проникнення через епідерміс, волосяні фолікули і сальні залози, протоки потових залоз. Різні ділянки шкіри мають неоднакову здатність до всмоктування виробничих отрут; більш придатна для проникнення токсичних агентів шкіра на медіальній поверхні стегон і рук, у паховій ділянці, статевих органів, грудей і живота.

На першому етапі токсичний агент проходить через епідерміс -- ліпопротеїновий бар'єр, проникний лише для газів і жиророзчинних органічних речовин. На другому етапі речовина потрапляє з дерми у кров. Цей бар'єр доступний для сполук, добре або частково розчинних у воді (крові). Таким чином, через шкіру проникають ті речовини, які поряд з доброю жи-ророзчинністю водорозчинні. Небезпека шкірно-резорбтивної дії значно зростає, якщо вказані фізико-хімічні властивості отрути поєднуються з високою токсичністю.

До виробничих отрут, здатних викликати інтоксикацію в разі проникнення через шкіру, відносять ароматичні аміно- і нітросполуки, фосфорорганічні інсектициди, хлоровані вуглеводні, металоорганічні сполуки, тобто сполуки, яким не властива дисоціація на іони (неелектроліти). Електроліти через шкіру не проникають; вони затримуються, як правило, у роговому або блискучому шарі епідермісу. Виняток становлять важкі метали (свинець, олово, мідь, миш'як, вісмут, ртуть, сурма) та їх солі. З'єднуючись з жирними кислотами і шкірним салом на поверхні або всередині рогового шару епідермісу, вони утворюють жиророзчинні солі, здатні долати епідермальний бар'єр.

Через шкіру проникають не тільки рідкі речовини, що забруднюють її, а й леткі газо- і пароподібні неелектроліти. Щодо них шкіра є інертною мембраною, через яку вони проникають за допомогою дифузій. Із збільшенням жиророзчинності проникаюча здатність легких неелектролітів зростає.

Усмоктування токсичних речовин з травного каналу в більшості випадків має вибірний характер, оскільки різні його відділи мають свою особисту будову, іннервацію, хімічне середовище і ферментний склад.

Деякі токсичні речовини (всі жиророзчинні сполуки, феноли, деякі солі, особливо ціаніди) всмоктуються вже у порож- нині рота. При цьому токсичність речовин збільшується через те, що вони не піддаються дії шлункового соку і, минаючи печінку, не знешкоджуються в ній.

Із шлунка всмоктуються всі жиророзчинні речовини і неіо-нізовані молекули органічних речовин за допомогою простої дифузії. Через пори клітинної мембрани шлункового епітелію можливе проникнення речовин фільтрацією. Багато отрут, у тому числі сполуки свинцю, у шлунковому вмісті розчинюються краще, ніж у воді, тому краще й усмоктуються. Деякі хімічні речовини, потрапивши у шлунок, повністю втрачають токсичність або вона значно зменшується через інактивацію шлунковим вмістом. Так, отрута кураре, тетанусу, змій і комах, бактеріальні токсини, потрапляючи всередину через травний канал, практично нешкідливі.

На характер і швидкість всмоктування суттєво впливають ступінь наповнення шлунка, розчинність у шлунковому вмісті та його рН. Речовини, прийняті натще, всмоктуються, як правило, інтенсивніше.

Усмоктування токсичних речовин з травного каналу відбувається в основному у тонкій кишці. Жиророзчинні речовини добре всмоктуються за допомогою дифузії. Ліпофільні сполуки швидко проникають у стінку кишок, однак порівняно повільно всмоктуються у кров. Для швидкого всмоктування речовина повинна добре розчинюватись у ліпоїдах і воді. Розчинність у воді сприяє всмоктуванню отрути із стінки кишки у кров. Швидкість всмоктування хімічних речовин залежить від ступеня іонізації молекули. Кислі речовини всмоктуються за умови, що їх негативний логарифм константи іонізації (рКа) перевищує 3, лужні -- до 8, тобто погано всмоктуються речовини, що у слабокислому або слаболужному середовищі знаходяться в іонізованому стані. Сильні кислоти та луги всмоктуються повільно через утворення комплексів з кишковим слизом. Речовини, близькі за будовою до природних сполук, усмоктуються через слизову оболонку активним транспортом, який забезпечує надходження поживних речовин.

Шкідливі речовини в повітрі, воді та продуктах харчування

Забруднення пестицидами продуктів харчування. Найчастіше продукти харчування забруднені хлор-, фосфор- і ртутьорганічними сполуками, похідними карбомінової, тіо- і дитіокарбо-мінової кислот, бромідами. З групи хлорорганічних пестицидів в продуктах знайдені ДДТ, ДДЕ, алдрин, дилдрин і деякі інші; з фосфорорганічних -- тіофос, карбофос та ін.; з карбаматів -- севін, цинеб та ін. Хлорорганічні пестициди знаходять в продуктах тваринного і рослинного походження, а фосфорорганічні і карбамати -- переважно в рослинах.

Накопичення стійких хімічних речовин в продуктах харчування найчастіше пов'язано з порушенням правил і регламенту їх використання, підвищеною дозою препарату відносно рекомендованих, недотримання термінів останнього обробітку рослин перед збиранням врожаю (час чекання) та ін.

У багатьох випадках причиною забруднення пестицидами фуражних культур є вирощування їх в міжряддях оброблених садів.

Зміст хлорорганічних пестицидів в продуктах тваринного походження може бути пов'язаний і з обробкою ними забійної і молочної худоби з метою боротьби з ектопаразитами.

Чим більша стійкість і токсичність пестицидів, тим серйозніший їх негативний вплив на живу природу і людину. Їхня стійкість до чинників навколишнього середовища (сонячного світла, кисню, мікробіологічного трощення тощо, можливість отрутохімікатів зберігатися тривалий час) більшою мірою визначає їх небезпеку.

Один із механізмів негативних впливів -- передача і концентрування стабільних пестицидів за трофічними ланцюгами. Стійкі до певних пестицидів флора і фауна можуть накопичувати їх без трощення. Внаслідок цього концентрація токсиканту в організмі може багаторазово перевищити початкову концентрацію її в навколишньому середовищі. Цей процес біологічного концентрування має серйозне екологічне значення в харчових ланцюгах, пов'язаних з водним середовищем. Класичний приклад біологічного концентрування -- накопичення ДДТ і препаратів ртуті в організмі морських птахів. Ці птахи -- кінцева ланка трофічного ланцюга: морська вода -- планктон -- риба, що споживає рибу. В цьому ланцюгу концентрація токсиканту від початкової ланки (морської води) до кінцевої (птаху) збільшується в багато тисяч разів.

Зловживання пестицидами вже найближчим часом здатне спровокувати вибух ракових захворювань і мутацій. Ці генетичні зміни незворотні. Пестициди негативно впливають на нервову і серцево-судинну системи.

Джерела іонізуючого, електромагнітного та віброакустичного випромінювання

Електромагнітні випромінювання розрізняють за частотою коливань або довжиною хвилі. Найдовші хвилі -- це коливання промислової або іншої звукової частоти, а також ультразвукові. Вони мають довжину хвилі більш 10 км (або частоту менш як 30 кГц), довгі і середні радіохвилі (від 10 км до 100 м або до З МГц) застосовують не тільки в радіотехніці, а й для плавлення металу, гартування деталей, сушіння деревини та ін. У промисловій електротермії для нагрівання діелектриків використовують також короткі радіохвилі (завдовжки 100...10 м або до ЗО МГц), що, як і ультракороткі (10...1 м або до 300 МГц), належать до коливань ультрависокої частоти (УВЧ).

При промисловій частоті спеціальні заходи захисту від дії електричних полів доводиться застосовувати тільки під час обслуговування електроустановок напругою 330...500 кВ і вище. Тоді використовують спеціальні костюми і взуття, що дають можливість навідним зарядам стікати в землю без неприємних для людини відчуттів, а також екрануючі металеві козирки над робочими місцями (приводами роз'єднувачів та ін.). Використовувати ці козирки і костюми (так звані індивідуальні екрануючі комплекти) обов'язково тільки в розподільних пристроях напругою 750 кВ, під час робіт на опорах ЛЕП -- 330...750 кВ або ж при напругах більш 5 кВ/м, коли перебування в такому електричному полі повинно тривати більше за гігієнічно допустимий час (більш 3 год при 5...10 кВ/м, 1,5 год при 10...15 кВ/м, 10 хв при 15...20 кВ/м і 5 хв при 20...25 кВ/м).

Тривале перебування на землі під ЛЕП теж шкідливе. Під крайньою фазою в середині прольоту на ЛЕП напругою 330 кВ напруга становить б кВ/м, а на ЛЕП-500 -- 14 кВ/м. Тому під час польових робіт під ЛЕП напругою 330 кВ і вище треба зважати на цю обставину і краще використовувати трактори та інші машини з металевою кабіною або з встановленими зверху і з боків екранами, виготовленими з металевої сітки.

Автомашини і трактори на пневматичних шинах заряджаються в електричному полі ЛЕП зарядами хоч і малого значення, але напругою, що становить кілька кіловольт. Дотик до них людини, яка стоїть на землі, не смертельний, але спричиняє болісний удар розрядним струмом, що може призвести до мимовільних рухів, а отже, і до механічних травм від дотику до рухомих частин та ін. Тому бажано не залишати машину під ЛЕП; якщо треба зупинитися, то до виходу з кабіни заземлити машину спеціальним заземлювачем (у вигляді гирі зі штирем), прикріпленим до машини гнучким проводом. Заземлення може бути постійним у вигляді диска або сошника. Електроогорожі під ЛЕП 330...750 кВ краще взагалі не робити, бо в протяжних металевих частинах наводяться такі е.р.с, що, наприклад, електроогорожа завдовжки 300 м навіть під ЛЕП напругою 220 кВ може при замиканні на опір 1000 Ом (людина) створити струм 10 мА, а на опір 500 Ом (корова) -- ЗО мА. Провід для виноградників, оскільки він не ізолюється спеціально від землі, порівняно безпечний, особливо при розташуванні перпендикулярно до траси ЛЕП і заземленні на кінцях.

Для захисту робітників від випромінювання високої частоти (ВЧ) й ультрависокої частоти (УВЧ) застосовують екранування

листовим металом високої електропровідності завтовшки не менш як 0,5 мм. Отвори в екрані для штурвалів і кнопок екранують металевою сіткою з вічками не більш як 4x4 мм. Екрани заземлюють. Максимально допустима напруга електромагнітного поля випромінювання ВЧ і УВЧ на робочих місцях, згідно з ГОСТом 12.1.006--76, для частот 60 кГц дорівнює 50 В/м -- З МГц, 20 В/м для частот 3...30 МГц, 10 В/м для частот 30...50 МГц і 5 В/м для частот 50...300 МГц. Тільки для індукційних плавильних печей і нагрівальних індикаторів тимчасово допускають 10 В/м через технічні труднощі повного їх екранування.

Напруга магнітного поля не повинна перевищувати 5 А/м для частот 60 кГц...1,5 МГц і 0,3 А/м для 30...50 МГц.

Тривалий вплив електромагнітних полів ВЧ і УВЧ з напругою, більшою за допустиму, призводить до функціональних змін у печінці, селезінці й особливо в центральній нервовій системі, які виявляються в головному болі, підвищеній втомлюваності, порушенні сну, дратівливості, в уповільненні пульсу, зниженні кров'яного тиску. При дії випромінювань УВЧ також підвищується температура тіла. Коливання, які мають довжину хвилі від 1 м до 1 мм (частотою до 300 000 МГц), називаються надвисокочастотними (НВЧ), їх використовують у радіолокації і для деяких приладів. Розроблявся, наприклад, прилад для вимірювання жирності молока, який використовує НВЧ випромінювання. Гігієнічні норми НВЧ випромінювань визначаються в одиницях густини потоку потужності (вектора Пойнтінга) і залежить від тривалості впливу на людину: 0,1 Вт/м2 при опроміненні упродовж усього робочого дня; 10 Вт/м2 при опроміненні упродовж 20 хв на день. Але при цьому треба працювати в захисних окулярах, які зроблені з мідної сітки й екранують очі. Без цих окулярів уражується кришталик ока (утворюється катаракта).

Екрануванням захищаються і від інфрачервоних (теплових) променів (з довжиною хвилі 100...0,76 мкм).

Видиме світло має довжину хвилі від 0,76...0,38 мкм, а ультрафіолетове проміння -- від 0,38 до 0,005 мкм, тобто до 5 нм. Ці промені виникають, наприклад, при електрозварюванні і можуть уражати очі (електроофтальмія) або спричинити запалення шкіри відкритих частин тіла. Для захисту очей і шкіри обличчя застосовують щитки із світлофільтрами, а для захисту шкіри рук -- рукавиці.

Рентгенівські промені (від 5 до 0,004 нм) використовують в установках промислової рентгеноскопії. Вони випромінюються і під час випробування кабелів та електроустаткування випрямленим струмом високої напруги. Застосований тут високовольтний кенотрон є джерелом м'якого рентгенівського випромінювання (тобто довжина хвилі більш 0,01 нм) і має бути екранований. Для екрана досить мати залізний лист завтовшки 0,5...1 мм. У промисловій рентгеноскопії застосовують також фартухи, рукавиці, шапочки з просвинцьованої ґуми. Дозу рентгенівського або будь-якого іншого іонізуючого випромінювання, поглинутого тканинами опроміненого тіла, вимірюють кількістю поглинутої тілом енергії в джоулях на 1 кг речовини. Вживають також поняття: величина дози рентгенівського випромінювання (А/кг). Наприклад, при 36-годинному робочому тижні у осіб, зайнятих випробуванням електроустановок з використанням кенотронів, величина дози рентгенівського випромінювання у будь-якій точці на відстані 5...10 см від захисного кожуха кенотрона або всього випробувального пристрою не повинна перевищувати 20,6 * 10~12 А/кг. Останнім часом почали застосовувати замість кенотронів високовольтні напівпровідникові випрямлювачі, що усувають появу рентгенівського випромінювання.

Порушення санітарно-гігієнічних норм призводить до зміни складу крові і функціональних порушень центральної нервової системи, що виявляються в дратівливості, сонливості або безсонні, пітливості, головних болях, ослабленні пам'яті, загальній слабкості. Порушується робота серцево-судинної системи. За великих доз може виникнути променева хвороба, тобто порушення нормального кровотворення, розлад нервової системи, травлення, що супроводжується загальною слабкістю, болями і зниженням опірності проти інфекції. М'яке рентгенівське випромінювання призводить насамперед до місцевого впливу на опромінені ділянки тіла; може мутніти кришталик ока (катаракта), випадати волосся.

Гамма-промені випромінюються радіоактивною речовиною. Вони мають довжину хвилі від 4 до 0,1 пм. Як і два інших види ядерних випромінювань (альфа- і бета-випромінювання, які є вже не потоком електромагнітних хвиль, а потоком заряджених частинок), гамма-випромінювання дедалі ширше застосовують у науці і техніці, зокрема в гамма-дефектоскопії та в автоматиці. Гамма-випромінювання використовують також і для передпосівного опромінювання насіння, знищення комах-шкідників, опромінювання харчових продуктів, щоб подовжити строки зберігання та для знешкодження сільськогосподарської сировини.

Альфа-випромінювання мають дуже малу проникну здатність і при зовнішньому опромінюванні затримуються зовнішнім шаром шкіри без помітної шкідливої дії. Проте потрапляння альфа-частинок всередину організму з повітрям або їжею дуже небезпечне.

Бета-промені мають невелику проникну здатність, але шкідливо впливають на шкіру й очі. Проникна здатність гамма-променів набагато більша. Це випромінювання може спричинити променеву хворобу. Однак, додержуючись санітарних правил роботи з радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючих випромінювань, можна тривалий час працювати без шкоди для здоров'я.

Нижче наведено максимально допустимі поглинуті тілом дози рентгенівського, гамма- і бета-випромінювань. Для альфа-ви-промінювань вони в 10 разів вищі. Норми різні для персоналу, що обслуговує установки й апарати, що створюють випромінювання, і для окремих осіб, що не зв'язані з обслуговуванням цих установок, але зазнають дії випромінювання. Для першої групи тканин (червоний кістковий мозок, статеві залози або взагалі усе тіло) допускається для персоналу не більш як 30 мДж/кг на 13 тижнів (квартал) і не більш як 50 мДж/кг на рік, а для інших осіб -- 5 мДж/кг на рік; для другої групи тканин і органів (це будь-який орган тіла, крім зазначених в інших групах) -- 80 мДж/кг на квартал і 150 мДж/кг на рік для персоналу або 15 мДж/кг для інших осіб; для третьої у групи тканин (щитовидна залоза, кісткова тканина і шкіра, крім частин тіла, які належать до зазначених у наступній групі) -- 150 мДж/кг на квартал і 300 мДж/кг на рік для персоналу або 30 мДж/кг для інших осіб віком понад 16 років (для тих, хто ще не досяг 16 років -- 15 мДж/кг на рік); для четвертої групи органів (повністю кисті, передпліччя, кісточки і ступні) -- 400 мДж/кг на квартал і 750 мДж/кг па рік для персоналу або 75 мДж/кг для інших осіб. Сумарна доза опромінення за кілька років органів першої групи у персоналу, що обслуговує установки й апарати, які створюють іонізуюче випромінювання, не повинна перевищувати D = 50 (N - 18), де N -- вік (років).

Захист від радіоактивних випромінювань полягає в застосуванні захисних кожухів або екранів, спецодягу, індивідуальних захисних засобів. Важливу роль відіграє також дозиметричний і лікарський контроль.

Під шумом розуміють усі неприємні та небажані звуки чи їх сукупність, які заважають нормально працювати, сприймати потрібні звукові сигнали, відпочивати. Нині добре відомо, що шуми шкідливо впливають на здоров'я людей, знижують їх працездатність, спричиняють захворювання органів слуху (глухоту), ендокринної, нервової, серцево-судинної систем іпертонія). Шум -- це одна з форм фізичного (хвильового) забруднення природного середовища, адаптація до якого організмів практично неможлива. Тому він належить до серйозних забруднювачів, які мають контролюватися й обмежуватися згідно зі спеціальними законами.

Звукові хвилі -- коливальні зміни тиску повітря (розрідження -- ущільнення), які вимірюють такими параметрами, як інтенсивність, гучність, спектр, часові інтервали. Інтенсивність визначається зміною рівня тиску в навколишньому повітряному середовищі (це -- енергетична характеристика), а гучність залежить від частоти коливань. Звуковий діапазон частоти, який сприймає вухо людини, становить від 16 до 20 000 Гц. Звукові хвилі частотою нижче 16...20 Гц називають інфразвуковими, вище 20 000 Гц (20 кГц) ультразвуковими.

Спектр -- це складові звуку, прості гармоніки коливання, що мають певну частоту, фазу й амплітуду. Рівень звукового тиску виражає сумарний тиск складних звуків, а октавні слухові рівні визначають частку різних частотних смуг спектра.

Часові параметри звукових хвиль є сумою коротких імпульсів, які характеризуються часом появи й амплітудою, що залежить від джерела звуку. Виділяють імпульсні та безперервні звуки.

Умовні одиниці характеристики сили (інтенсивності) звуку -- децибели -- показують, на скільки звук (шум) у логарифмічних відносних величинах вищий за поріг слухового сприйняття людини. Для вимірювання інтенсивності шумів розроблено спеціальні прилади -- шумоміри.

Під час впливу шумів на організми одночасно діють фізіологічні та психологічні чинники. Серед фізіологічних основну роль відіграють реакції слухового аналізатора (вплив акустичної енергії на вестибулярний апарат, механорецептори тіла, нервову систему, сон, емоції).

Збільшення будь-якої частоти вдвічі завжди сприймається нами як підвищення тону на певну величину (октаву). Звичайна розмова ведеться в межах частот 250...10 000 Гц, що за інтенсивністю звуку -- приблизно 30...60 дБ.

У нас рівні шумів визначають за ГОСТом 12.1.003--76 «Система стандартів безпеки праці. Шум. Загальні вимоги безпеки». Як допустимі норми встановлено такі рівні шуму, які, діючи упродовж тривалого часу, не спричиняють зниження гостроти сприймання звуку й забезпечують задовільну розбірливість мови на відстані 1,5 м від того, хто говорить. Допустимі межі сили звуку в різних мовах становлять 45...85 дБ, больовий поріг... 140 дБ. У разі постійного шумового фону 70 дБ виникає розлад ендокринної та нервової систем, 90 дБ -- порушується слух, 120 дБ -- з'являється фізичний біль, який стає нестерпним.

Рекомендовані діапазони шумів всередині приміщень різного призначення такі:

  • -- для сну, відпочинку -- 30...45 дБ;
  • -- для розумової праці -- 45...55 дБ;
  • -- для лабораторних досліджень, роботи з ЕОМ тощо -- 50...65 дБ;
  • -- для виробничих цехів, гаражів, магазинів -- 56...70 дБ. Джерелами шумів є всі види транспорту, промислові об'єкти,

гучномовні пристрої, ліфти, телевізори, радіоприймачі, музичні інструменти, юрби людей і окремі особи.

Боротьбі з шумом надають великого значення, створюючи шумовловлювальні екрани, поглинаючі фільтри, безшумні механізми, змінюючи технології виробництв і динаміку транспортних потоків.

Шуми поділяють на сталі, переривчасті, змінні, фонові та імпульсивні (тривалістю менше секунди). За частотно-амплітудними параметрами розрізняють широкочастотні, тональні, низькочастотні (менше 350 Гц), середньочастотні (350... 1000) і високочастотні (більш 1000 Гц) шуми. Чим вища тональність звуків (шуму), тим шкідливіші вони для органів слуху. Тому для шумів різних частот існують різні граничнодопустимі норми. Так, низькочастотні шуми навіть до 100 дБ особливої шкоди слуху не завдають, а високочастотні є небезпечними вже при рівнях, більших 75...80 дБ.

Наведемо кілька прикладів інтенсивності шумів. Так, шелест листя та тихий шепіт на відстані 1 м мають силу звуку 10...15 дБ, цокання годинника -- близько 30, шум води з-під крана -- 40...45, друкарської машинки -- 50, друкарського бюро -- 75...80, вагона метро, як і вантажної машини -- 90...95 (на відстані 7 м), телевізора -- 80...95, літака -- 105, вертольота -- 110, відбійного молотка -- 120 дБ (на відстані 1 м).

Розглянемо вплив шумів на організм людини. У шумних цехах у півтора-два рази вищий рівень захворюваності, що супроводжується тимчасовою втратою працездатності. Інтенсивні шуми знижують продуктивність праці у таких цехах на 50...60 %, значно збільшується кількість браку.

Дослідження свідчать, що в осіб, які мають «шумні» професії, шлункові захворювання (гастрити тощо) трапляються в чотири рази частіше, ніж у інших. Серед них набагато більше глухих. Від тривалого сильного шуму продуктивність розумової праці знижується на 60 %, фізичної -- на ЗО %.

Вібрації -- це тремтіння або струси всього тіла чи окремих його частин під час різних робіт (бетоноукладання, пневмо-електроподрібнення порід чи шляхового покриття, роботи на тракторах та самохідних сільськогосподарських машинах тощо). Тривалі вібрації завдають великої шкоди здоров'ю -- від сильної втоми й не дуже значних змін багатьох функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, нервової системи, деформації м'язів і кісток, порушення чутливості шкіри, кровообігу тощо.

Розрізняють загальну та локальну вібрації. Для їх зменшення використовують віброізоляцію, вібродемпфірування, пружні основи й опори, віброгасні рукавички, прокладки, килимки.

Згідно з ГОСТами, СН встановлено допустимі норми вібраційних навантажень у октавних смугах від 2 до 2000 Гц для коливальних швидкостей від 0,45...1,12 до 4 см/с. Рівень коливань швидкості при зазначених параметрах змінюється від 99 до 120 дБ.

Небезпеки, пов'язані з експлуатацією та утриманням житла

Небезпека поганої роботи системи водопостачання

Першою ланкою в технічній системі водопостачання і забезпечення водою мешканців житлових районів є забір води з джерела, який здійснюється водозабірними спорудами.

Водозабірні споруди мають відповідати вимогам СНіП 2.04.02--84 і забезпечувати:

  • -- забір з джерела розрахункового розходу води і подання її споживачу;
  • -- захист системи водопостачання від попадання в неї сміття, планктону, біологічних обростань, наносів, льоду та ін.;
  • -- неприпустимість потрапляння до водоприймальника риби на водоймищах рибогосподарчого призначення.

Порушення вимог СНіП і створюють небезпечні чинники водопостачання сільських і міських помешкань.

З метою отримання води високої якості в умовах господарчо-питного водопостачання широко використовують водозабірні споруди на будь-яких глибинах і в різних водоносних породах.

Небезпека поганої якості води, що постачається

Вода, що постачається для використання людиною, має відповідати вимогам щодо її температури, мутності, кольору, водневого показника, вмісту речовин (загальний вміст солі), її жорсткості, запахів та присмаків, бактеріального забруднення.

Небезпека, пов'язана з поганою роботою каналізаційних мереж

До небезпек, пов'язаних з експлуатацією каналізаційної мережі, можна віднести забрудненість стічних вод великими і малими фракціями, здатних створювати пробки. Пробки виникають внаслідок наявності малих витрат і швидкостей потоку, коли можливе відкладення великих фракцій забруднення, що складає основу пробки. В подальшому розвитку має місце затримання дрібних фракцій і зростання пробки за розміром, що призводить до аварійної ситуації.

Небезпеки, пов'язані з недостатніми потужностями очисних споруд

Такі небезпеки виникають при аваріях на певних спорудах, що пов'язано з їх старінням (моральним і фізичним), а також можливими викидами (підприємств чи природних).

Небезпеки, пов'язані з аваріями на теплових та інших станціях, що постачають теплоносії (особливо взимку)

Внаслідок аварійних ситуацій (відсутності теплоносіїв) у будинках, спорудах та ін. знижуються температури, що призводить до захворювань серед населення. Крім того, замерзають теплоносії в самій системі постачання, що призводить до руйнування цієї системи і великих збитків для споживачів тепломереж.

Небезпеки, пов'язані з поганою організацією санітарної очистки міст

До таких небезпек належать:

  • -- несвоєчасне віддалення залишків діяльності людей;
  • -- несвоєчасне, неправильне чи недостатнє їх знешкодження й обеззараження;
  • -- несвоєчасне віддалення снігових наметів і сміття;
  • -- формування стихійних звалищ, що є джерелом розповсюдження інфекційних захворювань.

Небезпеки, пов'язані з витіканням газу

Наявність такої небезпеки потребує комплексних рішень щодо запобігання отруєнням і вибухам. Тому одночасно з відключенням газу необхідно відключити й електропостачання.

Засоби і заходи, спрямовані на запобігання негативної дії джерел небезпеки

Організаційні заходи:

  • -- формування і проведення на території України єдиної державної політики у цій сфері;
  • -- формування нормативно-правових актів з питань захисту атмосфери і забезпечення їх виконання;
  • -- розробка, прийняття і забезпечення виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання небезпечному забрудненню атмосфери;
  • -- визначення порядку дії державного обліку випадків забруднювачів;
  • -- нормування якості атмосферного повітря;
  • -- визначення порядку розробки і затвердження технічних нормативів викидів забруднювачів, а також видів об'єктів, для яких вони розробляються;
  • -- визначення порядку розробки і затвердження гранично допустимих викидів забруднювачів;
  • -- встановлення порядку визначення і стягнення платні за викиди забруднюючих речовин;
  • -- здійснення державного контролю за охороною атмосферного повітря.

Заходи на транспорті

До основних заходів на транспорті, що дають можливість запобігти негативній дії на забруднення атмосфери, належать:

  • -- удосконалення двигунів внутрішнього згоряння;
  • -- підвищення якості автомобільних бензинів;
  • -- використання нейтралізаторів, що встановлюються у вихлопних трактах автомобілів (каталітичні фільтри). Ці фільтри зменшують токсичність викидів у 10 разів. У відпрацьованих газах рівень CO зменшується на 80 %; СН -- на 70 %; NO -- на 50 %;
  • -- використання автомобілів на газі. Викиди канцерогенів зменшуються у 100 разів;
  • -- перехід на водневе паливо;
  • -- розробка і використання електромобілів;
  • -- використання альтернативних видів палива;
  • -- організація автомобільного руху в містах з метою поліпшення екологічного стану;
  • -- впровадження автоматизованої системи управління міським транспортом;
  • -- встановлення порядку обмежень, зупинок і припинення діяльності об'єктів, які забруднюють атмосферу;
  • -- встановлення порядку функціонування системи моніторингу;
  • -- зменшення кількості ТЕС за рахунок введення в дію більш потужних, забезпечених ефективними системами очищення й утилізації газових і пилових відходів;
  • -- заміна вугілля і мазуту на ТЕС екологічно чистішим газовим паливом.

Проектні та інші рішення захисту атмосфери:

  • -- утворення санітарно-захисних зон;
  • -- проектування засобів очищення;
  • -- проектування і реалізація безвідхідних і маловідхідних виробництв;
  • -- здійснення контролю за охороною атмосфери;
  • -- збільшення обсягів озеленення міст і селищ;
  • -- використання під час будівництва звукопоглинаючих матеріалів;
  • -- ізоляція джерел шуму кожухами, ковпаками, застосування пристроїв, які зменшують шуми та ін.

Охорона водоймищ та морів:

  • -- раціональне розміщення, проектування, будівництво, реконструкція і введення в експлуатацію господарчих та інших об'єктів, які впливають на стан водних об'єктів;
  • -- розробка схем охорони вод;
  • -- басейнові узгодження;
  • -- розвиток стандартизації у сфері охорони і раціонального використання вод;
  • -- екстенсивне водовикористання;
  • -- охоронні заходи водних об'єктів під час лісосплаву;
  • -- запобігання забрудненням водоймищ та морів нафтою;
  • -- охорона малих річок;
  • -- очищення побутових і промислових стічних вод;
  • -- безстічне виробництво;
  • -- державний контроль за використанням і охороною водних об'єктів;
  • -- моніторинг водних об'єктів;
  • -- охорона морських берегових вод;
  • -- охорона вод при розвідуванні і добуванні копалин;
  • -- контроль за станом забруднення морських вод. Охорона і використання ґрунту

Охорона і раціональне використання земельних ресурсів та інше ґрунтується на впровадженні Державного земельного кадастру, а також:

  • -- ґрунтозахисної системи землеробства;
  • -- моніторингу земель;
  • -- контролю за забрудненням ґрунтів тощо.

Спеціальні заходи і засоби запобігання забрудненню середовища

До таких заходів і засобів належать:

  • -- очисні споруди;
  • -- уловлювачі викидів в атмосферу;
  • -- заводи з переробки сміття та залишків життєдіяльності людини;
  • -- енергозберігаючі технології;
  • -- використання маловідхідних технологій;
  • -- виробництво біогазу тощо.

Соціальні та політичні небезпеки

Загальні закономірності виникнення небезпек

Соціальний і політичний стан країни формує відповідне суспільство і відносини в ньому. Безпека життєдіяльності впливає на стан суспільства як результат дії відповідних чинників життєдіяльності. Коли ці чинники вносять негативні дії в життя суспільства, то вони виступають в ролі небезпек. Суть небезпек, які можуть бути соціальними, політичними та ін., полягає в тому, що вони відображають, як проблеми безпеки життєдіяльності адаптуються в суспільстві.

Отже, чинник небезпеки з одного боку характеризує стан суспільства, а з іншого, є змістом причини його переходу в стан з негативними наслідками.

За першим змістом чинник формує можливі шляхи впливу на суспільство (чи його частину). Фактично це можливість здійснення управління чинником, а через нього -- і управління суспільством з відповідних мотиваційних позицій.

За другим змістом має місце визначення чинника в ролі небезпеки, що потребує розробки передумов запобігання негативним наслідкам. Це зумовлює необхідність розробки механізму втручання в стан суспільства (теж є своєрідне управління), але через дуже складні можливі наслідки такий механізм треба розглядати як незалежний від впливу (а може і навіть за змістом як джерело мотивації) в межах надзвичайних ситуацій, що має місце в розвитку суспільства.

Характер формування соціальних і політичних небезпек, спричинених проблемами безпеки життєдіяльності наведено на мал. 4.1. Вплив діяльності людини на суспільство здійснюється через чинники впливу, що формують зміни (в суспільстві) та вищезгадані небезпеки. Склад передумов, що створюють чинники, подано також на мал. 4.1 а), б), в).

Таким чином, крім визначених небезпек (щодо безпеки життєдіяльності), існують також соціальні і політичні небезпечні чинники (мал. 4.2).

Соціальні і політичні небезпеки, спричинені проблемами життєдіяльності, мають дуже складну природу. Суть цієї природи складає накопичення наслідків постійно діючих конфліктних, стресових та інших негативних ситуацій. У більшості випадків небезпека виражається у відношенні до чисельності суспільства у цілому кількості людей, що беруть участь у конфліктах і відокремлені від суспільства.

У цьому разі суть небезпеки має прояви не тільки у певному співвідношенні. Небезпека також існує у вигляді причини, що виникає в разі розподілу суспільства (причини конфлікту).

Види небезпек суспільства (соціальні і політичні небезпеки, що спричинені проблемами безпеки життєдіяльності):

  • 1. Наявність конфлікту, що може перейти в негативні для суспільства наслідки в межах проблем безпеки життєдіяльності:
    • -- наявність екологічної деградації середовища;
    • -- загроза деградації продукції сільськогосподарського виробництва (продукції харчування);
    • -- існування деградації самого суспільства;
    • -- наявність (чи можливість) воєнного конфлікту;
    • -- деградація національних відносин та ін.
  • 2. Загроза розподілу суспільство--людина:
    • -- існування протиріч суспільство--людина;
    • -- наявність протиріч суспільство--натовп;
    • -- існування протиріч суспільство--партія;
    • -- існування протиріч суспільство--система управління та ін.
  • 3. Загроза виникнення конфлікту між окремими групами (колективами) суспільства:
    • -- керівництво--колектив;
    • -- колектив--людина;
    • -- мешканці--мешканці;
    • -- колектив--колектив;
    • -- «юрба» -- «юрба».

Певні види небезпек створюють передумови для комплексної системи їх вивчення: природи, виникнення, існування, дії (на людину). В загальному вигляді це наведено схемою мал. 4.3, де людина є об'єктом впливів, які формують характер її стану.

Існування соціальних небезпек можна відстежити на конкретних прикладах розвитку негараздів. На мал. 4.5. а) наведено приклад можливого стану суспільства в умовах дії закону (див. розділ 2) “на всіх всього не вистачить”.

В умовах нестабільності суспільства інформація відіграє важливу роль у підтриманні злагоди в людських відносинах, а також в суспільстві. Значна частина інформації, що пов'язана з безпекою життєдіяльності за своєю природою, має негативний характер. Тому треба ретельно ставитися до змісту інформації і, головне, виключити можливість потрапляння в ЗМІ дезінформації, неперевірених фактів, перебільшених статистичних матеріалів та ін. Все це може призвести до ускладнення відносин, поглиблення конфліктів і врешті-решт до небажаних негативних наслідків. У глобальному плані дезінформація сама по собі стає джерелом небезпек, які в суспільстві в багатьох випадках бувають тяжкими. Як показали останні міжнародні конфлікти в Югославії, а також в Чечні, одночасно з будь-якими конфліктами йдуть «інформаційні війни».

І перемога в конфлікті ще не означає перемогу в «інформаційній війні», що автоматично перед світовим суспільством, в його уяві формує чуття глибокої кризи і моральної поразки.

Значні конфлікти в суспільстві з одночасним виникненням небезпеки пов'язуються з економічною діяльністю, особливо з її нестабільністю. Нестабільність такої діяльності в будь-який час розшаровує суспільства в умовах падіння виробництва, зниження запитів ринку на продукцію, краху економічної системи. Тому до небезпеки слід віднести і розшарування суспільства в умовах кризи економічної діяльності.

Соціальні небезпеки

В основу визначення соціальних небезпек, спричинених низьким духовним рівнем, покладено цінності і компоненти суспільства та людини.

Існують дві ціннісні компоненти, співвідношення між якими характеризує стан суспільного життя.

Перша ціннісна компонента -- цінності культури суспільства. Друга ціннісна компонента -- ціннісна орієнтація особистості. Зв'язок між цими двома крайніми компонентами культури -- найважливіший цементуючий і стимулюючий початок всього суспільного життя. І навпаки -- порушення цього зв'язку визначає глибоку духовну кризу. В сучасному суспільстві у поєднанні будь-яких складових суспільного життя і в усвідомленні його цілісності велика роль належить інтелігенції. Вона є духовним й інтелектуальним посередником у системі суспільних зв'язків. Але інтелігенція може впоратися з цією роллю за умов непорушення її світорозуміння. Однією з особливостей сучасної духовної кризи інтелігенції є різкий поворот від атеїстичного світосприйняття до релігійного. І тому криза в світоглядній орієнтації інтелігенції теж є небезпекою соціального стану суспільства.

На тлі змінених орієнтирів суспільство потерпає від соціальних небезпек, які спричиняли зміни і втрати загальнолюдських цінностей і орієнтацій значної кількості населення.

Результатом зміни світу цінностей і орієнтирів частини суспільства є бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, паління, наркоманія, СНІД.

Зазначені соціальні небезпеки формують в людському середовищі «групи ризику». «Групи ризику» впливають на стан суспільства підвищенням чисельності кримінальних злочинів, втягуванням в свої лави нових представників здорової частини суспільства, підриванням здоров'я людей, що їх оточують, погіршують генофонд нації. Вищезгадані негативні явища в суспільстві (бродяжництво, проституція та ін.) створюють негативне коло, причини якого в більшості випадків пов'язані між собою.

У першу чергу слід відзначити наявність ряду моральних чинників, які поділяють суспільство на працівників комерційних структур, спільних підприємств та працівників державного сектора економіки. Неспіввідношеність платні в обставинах низьких заробітків і нерегулярних виплат спричиняють незадоволення роботою у працівників державного сектора.

Загостреність обставин зумовлюється також незадовільним станом умов праці, проживання і побуту. Вся сукупність обставин збільшує ступінь соціального напруження.

Це може стати передумовою виникнення страйку, а за розвитком відповідних негативних явищ і умов дійти аж до повстання чи перевороту.

Такий розвиток подій завжди, навіть в ретельно організованих суспільних змінах, супроводжується виникненням стихійних угруповань, які здійснюють свої плани наживи за рахунок мародерства і вандалізму серед населення, що згодом закінчується тяжкими наслідками актів тероризму.

Необхідність усвідомлених знань розвитку соціальних небезпечних чинників пов'язана з розумінням -- куди може привести сукупний їх розвиток і яких негараздів може зазнати населення від необачливих дій стихійного характеру.

Найбільше, від чого може потерпати людина, -- це від помилкового розуміння свого стану в суспільстві. Щоб орієнтуватися в цьому світі, щоб його розуміти, людина повинна визначити, які її дії матимуть підтримку і схвалення, а які, навпаки, спричинять недовіру і непорозуміння з боку суспільства. Визначена для себе система спілкування з суспільством складає передумови подальшого прогнозу під час взаємодій з суспільством. Це вже здійснюється за набутим досвідом і становить систему самооцінки людиною своїх дій. Розуміння критеріїв самооцінки й оцінки вчинків інших людей дається завдяки усвідомленню ціннісного і нормативного змісту культури.

Найбільш суттєва характеристика системи цінностей складається з того, що саме тут сконцентровані уявлення людей про смисл їх життя. Неадекватність системи оцінок, що застосовує людина, призводить до конфліктної ситуації її з суспільством.

Неадекватність оцінок завжди зумовлює відповідну реакцію з боку людини -- морального та психологічного походження. Накопичення таких реакцій у людини сприяє відчуттю відповідного дискомфорту і непрогнозованій поведінці.

Небезпеки інформаційного простору

Небезпеки інформаційного простору виникають тому, що люди не розуміють, яке значення має таке природне явище, як інформація для життя окремої людини та всього людства. Ми розглянемо два типи небезпек: 1) небезпеки, що виникають як результат безпосереднього впливу властивостей інформації на організм людини; 2) небезпеки, що виникають як результат поганої організації інформаційного середовища.

Кожна людина і суспільство в цілому є відкритою інформаційною системою [50, 38]. Відповідно до закону інформа-ційної єдності обмін інформації, речовин та енергії -- це сукупність невіддільних один від одного процесів у організмі людини та у природі у цілому. Від якості інформаційних процесів залежить адаптування людини до постійних змін у середовищі та можливості подальшого розвитку людини як особистості.

Відомий фізіолог І. П. Павлов розробив вчення про мову як другу сигнальну систему людини та її зв'язки з підсвідомістю, що керує фізіологічними процесами в організмі людини [51] . Згідно з цим вченням слова можуть викликати такі самі фізіологічні реакції організму людини, як натуральні предмети та явища.

Мова -- це один із засобів передання інформації. Проте й інші форми подання інформації впливають на людину таким самим чином. Наприклад: коли ми голодні та чуємо слово «ковбаса» або бачимо зображення дуже смачної ковбаси, в нас «течуть слинки».

Другий визначний фізіолог І. М. Сєченов розвив вчення І. П. Пав-лова про другу сигнальну систему. Він показав, що навіть уявлення якогось предмета або явища впливає на людину так само, як реальний предмет, реальне явище [52]. Цим успішно користуються актори: коли їм треба відобразити якесь почуття, вони уявляють смішну або трагічну подію.

Сміється або плаче актор, а з ним сміються або плачуть глядачі. Одна людина може «заразитися» емоціями від іншої. Агресивна промова оратора може спричинити агресивні дії натовпу. Ще письменник О. С. Грибоє-дов писав, що «злі язики страшніше від пістолета». Це саме так: пістолет може дати осічку, а зле слово б'є людину без промаху. Кожне слово, яке ми вимовляємо, впливає на нашу свідомість, а лихослів'я призводить до передчасного старіння організму людини. Фізіологи встановили, що мозок у процесі мислення генерує специфічні для кожної людини поля з певною частотою, які синхронізують процеси в інших органах та системах людини [38, 54]. Звукова вібрація, якою є слова мови, музика безпосередньо можуть настроїти організм людини на гармонізацію усіх процесів, коли це гармонійна музика, слова з добрими почуттями. Але коли людина вдається до лихослів'я, або слухає дисгармонійні звуки (наприклад, тяжкий рок), її організм розсинхро-нізовується, тобто це є настройка на руйнування. Як визначили вчені, відмінна риса усіх довгожителів -- це добродушність. Такі люди мають так званий «інформаційний щит»[53], який захищає людину від негативного впливу шкідливої інформації. Інформаційний щит -- це глобальна система принципів відбору інформації, що відповідає вимогам безпеки життєдіяльності як самої людини, так й її оточення (див. розділ III).

Як бачимо, якісні характеристики інформації мають дуже великий вплив безпосередньо на організм як людини, що спрямовує інформацію в інформаційне середовище, так і людини, що приймає інформацію.

Для людини має велике значення також і кількість інформації, що потрапляє в її інформаційне середовище. Перевантаження інформацією веде до вичерпання психоемоційних можливостей людини, наслідком чого є постійний стресовий стан. Переробка великої кількості інформації переключає людину з природної фізичної діяльності на діяльність, в якій м'язи людини не працюють. Це призводить до інформаційного перевантаження [43, 57]. За інформаційного перевантаження порушується структура інформаційного середовища людини. Людина не отримує необхідної інформації для оцінки ситуацій, у яких вона діє, тому що вона не встигає переробити всю інформацію та виділити те, що корисно для її адаптування до нових ситуацій. Це може призвести до виникнення небезпек. Важлива інформація, від якої залежить безпека життєдіяльності людини, не потрапляє в зону її уваги та не переробляється.

Таку ситуацію називають інформаційною кризою. Це інформаційний голод при інформаційній надмірності. Така ситуація виникає внаслідок відсутності знань про закони та закономірності функціонування інформаційного середовища (див. підрозділ «Зміст основних елементів, що формують систему знань дисципліни «Безпека життєдіяльності» II розділу).

Враховуючи ці закони, людина може цілеспрямовано будувати своє інформаційне середовище з певною структурою, з відбором каналів отримання інформації! відповідно до глобальної системи принципів відбору інформації.

За закономірністю концентрації--розсіяння людина має мож-ливість знайти таку зону відбору, де є максимум інформації, що характеризує ситуацію, при мінімумі джерел інформації. Отже, безпосередньо на людину впливають такі чинники, що характеризують кожний блок інформації: емоційні, ціннісні ха-рактеристики (фасцинація); зміст та правила його розуміння (метаінформація та фактична інформація); ритм; кількість. Си-стема цінностей та оцінок формує так званий інформаційний щит, який захищає інформаційне середовище від чужорідної інформації. Небезпеки виникають насамперед тоді, коли люди-на не має надійного інформаційного щита.

Інформаційне середовище, як уже зазначалося, має бути не тільки джерелом інформаційних ресурсів для вирішення будь-яких проблем, чи для адаптації людини до змін у навколишньому світі, -- це ще й середовище, в якому формуються потреби людини. Інформаційна потреба має неусвідомлену, невизначену частину. А можливість переходу цієї частини в усвідомлену інформаційну потребу багато в чому залежить від того, як організоване інформаційне середовище. Якщо воно організоване з урахуванням основних законів та закономірностей функціонування, тоді раціонально та цілеспрямовано й буде відповідати закону виживання та принципу найменшої взаємодії людства з середовищем [55]. Добре організоване інформаційне середовище сприяє розвитку людини як творчої особистості, формуванню її вищих духовних потреб. Примітивно організоване інформаційне середовище формує і примітивні інформаційні потреби, не створює умов для розвитку людини. Забруднення інформаційного середовища інформацією, спрямованою проти природи, що має агресивні компоненти (навіть у «невинних» комп'ютерних іграх), може шкідливо впливати на підсвідомість людини, на її здоров'я та розвиток як особистості.

Людство крокує до інформаційного суспільства. Це, по-перше, означає, що для того, щоб вижити в умовах глобальної інформатизації, суспільству необхідно вивчити «правила поведінки» в інформаційному просторі. Отже, інформаційне суспільство може існувати тільки тоді, коли його члени оволодіють інформаційною культурою -- будуть додержуватись етичних норм поведінки в інформаційному просторі. Це сформує інформаційний щит кожної людини та суспільства у цілому. Формування інформаційного середовища не у відповідності з глобальними законами функціонування природних систем може наблизити критичну ситуацію на планеті не менш, ніж ядерна загроза [56]. Інформація вже стала стратегічним озброєнням. Тому кожна людина мусить знати, що коли вона вносить нову інформацію в інформаційний простір, вона тим самим керує формуванням інформаційного середовища решти людей, тобто безпосередньо впливає на їх свідомість та розвиток. Кожен новий блок інформації, який надходить в інформаційне середовище людства, повинен мати правила безпечного користування.

Таким чином, інформація може безпосередньо впливати на організм людини, змінювати її фізіологічний стан. Це якісні та кількісні характеристики інформації. Є ще глобальні характеристики інформаційного середовища, які визначаються тим, наскільки формування цього середовища відповідає загальним законам та закономірностям. Як окрема людина, так і суспільство у цілому має можливість запобігати інформаційних небезпек завдяки формуванню інформаційного щита: системи цінностей, яка орієнтована на глобальні принципи безпеки життєдіяльності людства.

Політичні небезпеки

Політичні небезпеки виникають як результат розвитку різних видів політичних конфліктів. В історії різних країн найчастіше мають місце конфлікти на міжнаціональному і міждержавному рівні внаслідок духовного гноблення, політичного тероризму, а також ідеологічні, міжпартійні та збройні конфлікти, війни.

Динаміка і тенденції розвитку конфліктів на будь-якій основі визначаються цілим угрупованням чинників: ступенем складності причин і умов, що їх зумовили; силою емоційних переживань учасників; ступенем рішучості сторін добиватися своїх цілей; реальними можливостями задоволення претензій сторін; наявністю матеріальних, фінансових, організаційних засобів у сторін; готовністю учасників йти один одному назустріч; втручанням зовнішніх чинників та ін. Двох абсолютно однакових конфліктів немає. Однак у будь-якому з них можна визначити ті чи інші типологічні риси.

Як і соціальні конфлікти, так і політичні дії можна кваліфікувати за різними основами: за причинами, що їх спричинили; за складом конфліктуючих сторін -- міжособові, внутрішньогрупові, міжгрупові, міжкласові, міжнаціональні, міжнародні; за дина-мікою розвитку -- ті, що гостро протікають, швидко розвиваються, загострюються, згасають, розростаються, хронічні; за формою дії сторін -- з використанням насильства чи за його відсутності; за соціальними чи політичними цілями та їх наслідками.

Конфлікти, що розвиваються за напрямом перетворень соціально-політичних відносин, поділяють суспільство на непримиримі сторони, що борються одна з одною до поразки однієї з них. У таких умовах більшість попередніх політичних інстиі-тутів буде порушена, а основним методом боротьби стає фізичні насильство з обох сторін. Існує загроза (небезпека) розпаду і самого суспільства, в якому непримиримо зіштовхуються основні соціальні групи. Таке суспільство може зберігатися тільки в тому разі, коли правляча політична група здатна знайти адекватні механізми регулювання існуючого конфлікту.

Як форма соціально-політичного конфлікту війна супроводжує всю історію розвитку світового суспільства. Наша епоха теж не є винятком, її обличчя визначається в загальній мірі озброєними сутичками, в тому числі двома світовими війнами. Взагалі, за останні п'ять з половиною тисяч років у світі відбулося близько 14,5 тисячі великих і малих війн, у ході яких загинуло, померло від голоду й епідемій понад 3,6 мільярда людей.

Аналіз будь-якої війни передбачає розглядання ряду питань, серед яких основними є:

  • -- суттєвість війни як феномена політики;
  • -- озброєні сили як чинник політики;
  • -- типи військових конфліктів;
  • -- політичні наслідки військових конфліктів;
  • -- можливості запобігання війні і повного усунення її з життя суспільства.

Одночасно з виникненням політичних форм організації суспільного життя з'являються і спеціалізовані органи для ведення війни -- озброєні загони людей. їхньою функцією стає боротьба як проти зовнішнього ворога, так і проти внутрішніх угруповань, що роблять спробу скинути існуючу владу. Через деякий час ці органи спеціалізуються, утворюючи найважливіші частини державного апарату. Найбільш універсальна їх назва -- армія чи озброєні сили. В існуванні держави армія розглядається як орган, призначений для проведення політики засобами озброєного насильства.

Спираючись на здатність армії до ведення війни, держава використовує її як інструмент зовнішньої та внутрішньої політики. У зв'язку з цим закономірно постає питання про співвідношення між цивільною і військовою частинами керуючої політичної групи держави.

Домінування цивільної частини над військовою не завжди забезпечується автоматично. Для цього вимагається наявність ряду умов, серед яких обов'язково є такі:

  • 1. Очевидність легітимності існуючої системи влади і, перш за все, визнання її як законної самими військовими.
  • 2. Достатнє забезпечення державою як корпоративних інтересів самої армії, так і інтересів національної оборони.
  • 3. Рівень виховання командних кадрів армії в дусі визнання функціонального розподілу ролей між цивільним і військовим апаратами.

Армія як частина держапарату є найважливішим інструментом політики. Таким чином, вважається за необхідне участь армії в політиці. Але, з іншого боку, перевага «військових» над «цивільною» частиною «за владу в державі» автоматично приносить напруженість в стосунках з іншими державами, а також між національностями в багатонаціональній державі. Тому забезпечення рівноваги між «військовими» і «ци-вільни-ми» угрупованнями у владі є одним з найважливіших напрямів досягнення злагоди в суспільстві країни.

Крім зазначених складових державної політики щодо запобігання виникненню конфліктних ситуацій є:

  • -- управління конфліктними ситуаціями;
  • -- відбудова гнучкої державної політики на рівні країна-- регіони;
  • -- адресна допомога тим, хто потребує захисту і підтримки;
  • -- участь у міжнародних об'єднаннях, що допомагають запобігати національним негараздам;
  • -- формування фондів, що підтримують державну політику у сфері запобігання і подолання конфліктних ситуацій.

Сьогодні країна в своїй економічній діяльності переходить до нового багатоукладного господарства. Тому нові форми діяльності, де працює значна кількість населення, також потребують організації відповідного захисту. Забезпечення безпеки економічної діяльності вимагає:

  • -- чіткого законодавства;
  • -- встановлення відповідних механізмів реалізації цього законодавства;
  • -- використання досвіду наслідків «роботи» цього законодавства для забезпечення його удосконалення;
  • -- створення відповідної інфраструктури для реалізації державної політики «на місцях».

Міжнародний тероризм

Терор (лат. terror -- страх, жах) -- має ознаку «усувати», «закривати». Ця обставина і визначає терор як особливу форму політичного насильства, що характеризується жорстокістю, цілеспрямованістю й уявленою ефективністю. Ці особливості визначили широке використання терору упродовж людської історії як засобу політичної боротьби в інтересах держави, організацій чи окремих угруповань. Безпосередньо сам факт привселюдної страти кримінальних чи політичних злодіїв, чи процес «аутодафе» в період середньовікової інквізиції, є класичною формою терору в інтересах держави чи католицької церкви.

Правовою основою боротьби з міжнародним тероризмом є «Декларація про заходи для ліквідації міжнародного тероризму», що затверджена на 49-й сесії Генеральної асамблеї ООН (резолюція 49/60 від 9 грудня 1994 р.)

Цей документ встановлює принципи відносин світової спільноти і програму заходів з метою ліквідації такого огидного суспільного явища, як міжнародний тероризм, а також встановлює подальше співробітництво між державами для невідкла-деної ліквідації будь-яких форм і проявів терористичної діяльності. Характерним для розвитку світової спільноти є те, що наявність лідера (провідної країни чи провідної сили) народжує відповідну реакцію -- формування нижчого за рангом (рівнем) іншого лідера (іншої країни чи іншої провідної сили). Має місце формування біполярності, виникають реалії антагонізму на різних рівнях світового суспільства, в т.ч. суперечності на рівні «держава»«держава», «держава»«внутріш-ня організація» (організація зовнішня), «держава» «партія» та ін. Крім того, у світовій практиці мають місце комбіновані види із вищезгаданих «пар», з яких формуються інші групи (сили), в т.ч. політичні, злочинні та ін. відповідні сили чи угруповання. На другому етапі формування ці сили (групи) шукають собі відповідні «ніші» існування; економічну, політичну, наукову та інші види підтримок; формують свої озброєні сили, відповідні професійні кадри, джерела озброєння, територію знаходження тощо. При цьому використовуються всі «блага» цивілізації особистого розвитку і поширення впливу на світову спільноту.

Міжнародний тероризм, створюючи свій плацдарм, може викликати кризи (системні) в світовій, моральній, політичній, економічній системі відносин і зруйнувати та усунути всі передумови розвитку світової спільноти.

В Україні, за даними служби безпеки [35], за останні два роки скоєно понад 560 злочинів терористичного характеру, внаслідок цього 90 осіб (із них 15 представників владних структур) загинуло. В Україні зростає активність міжнародних терористичних організацій, насамперед із країн Ближнього Сходу («Хезболах», «Абу Ніджаль», «Хамас», «Брати мусульмани»), які прагнуть використати територію України для транзиту своїх бойовиків до країн західної Європи, підготовки терористичних акцій.

Головними принципами попередження та боротьби з міжнародним тероризмом має стати постійне удосконалення відповідної законодавчої бази, співробітництво з правоохоронними організаціями, консолідація з іншими країнами й організація напрямів запобігань поширенню будь-яких терористичних організацій і угруповань.

Терористичний акт не має безпосередніх можливостей досягнення оголошеної кінцевої мети і звичайно складається з таких елементів: насильницька дія у різноманітних її формах, політичний мотив в основі здійснення самого терористичного акту; сам акт спрямовано проти осіб, організацій, націй, національностей і меншин, державних інститутів чи їх представників з метою їх залякування чи виконання окремих вимог. Терор щодо націй, етнічної, расової чи релігійної групи, що здійснюється для її повного чи часткового усунення, розглядається світовою спільнотою вже як акт геноциду.

Варіанти комбінацій за спрямованістю суб'єкт--об'єкт здійснення терористичного акту багатоспрямовані, тому важко дати універсальне визначення «терору». Проте деякі критерії певної класифікації можна встановити:

  • -- індивідуальний, організований терор і терор як політика держави;
  • -- терор як метод внутрішньополітичної боротьби і терористичні акти міжнародного характеру.

Суїцид у СНД

Суїциди розподіляються на істинні, приховані і демонстративні.

Істинні суїциди, за деякими винятками, бувають спонтанними. Найчастіше за все їм передує міркування про смерть: «екзистенціальна криза» (втрата сенсу до життя), депресивний стан чи просте пригнічення.
 
< Пред   СОДЕРЖАНИЕ   Загрузить