Клімат

Клімат антарктиди - надзвичайно суворий. В центр, районах А. протягом року існує стійкий полярний антициклон. В літньо-осінній період на окраїнах Антарктиди спостерігається циклонічна діяльність, яка інколи поширюється і на її внутрішню частину. Середньомісячні температури в глибині континенту від -20°C до -70°C; найвища у прибережній зоні -11,6°C (станція Оаза). В серпні 1958 на рад. станції «Восток» зафіксовано температуру --87,4°--найнижчу температуру на Землі. Температура --40° можлива протягом усього року. Різкі температурні контрасти між переохолодженим материком і більш теплими водами океанів зумовлюють часті й сильні вітри, які нерідко досягають ураганної сили (80--90 м/сек). Річні суми опадів у прибережній смузі 500--600 мм, у внутрішніх районах 100--150 мм.

Літня сумарна радіація наближається до екваторіальної, але через високе альбедо (до 90%) велика кількість сонячної радіації, що надходить на материк у полярний день, не може привести до значного підвищення температури повітря. До того ж, дуже великі втрати тепла трапляються у полярну ніч, коли спостерігається різко від'ємний баланс. Тому Антарктида - найхолодніший материк Землі. На внутрішньоматериковій станції "Восток" зареєстрована найнижча температура - -89,2°С (липень 1983 р.). Це полюс холоду планети. Така вкрай низька температура пов'язана з географічним розташуванням станції. Вона приблизно однаково віддалена від усіх океанів, має значну абсолютну висоту (3488 м).

На південному континенті найнижча середньомісячна температура повітря в світі. Чим же пояснити такі незвичайні кліматичні умови ? Зледеніння - головна причина виняткової суворості клімату. Високе альбедо льоду і довга полярна ніч спричиняють сильне охолодження поверхні материка. У внутрішніх його районах знаходиться область постійного, дуже високого тиску. Вона зумовлює переважання антициклону з морозною безхмарною погодою без опадів.

Холодне повітря з центральних областей безперервно стікає до країв материка, формуючи так звані с т о к о в і в і т р и південно-східного напрямку. Кількість днів з вітром тут досягає 340 днів на рік. Вітри іноді досягають ураганної сили, розвиваючи швидкість до 30 - 50 м/с, а при поривах - до 90 м/с. Вітри мають величезну руйнівну силу. Вони нерідко зривають з місця і переносять на великі відстані значної ваги вантажі, роблять неможливим пересування пішки. Сухий сніг і крижані кристали, що переносяться сильним вітром, перепилюють товсті канати і до блиску полірують металеві предмети.

На краях материка середньорічні температури вищі, ніж у центрі (січневі температури становлять в середньому 0°С). Тут розвиваються циклони, що рухаються вздовж берегів. Циклональна діяльність особливо активна взимку. Це пов'язано з тим, що в зимовий період посилюються контрасти між винятково холодними антарктичними і порівняно теплими морськими помірними повітряними масами. Іноді циклональні вихори просуваються і вглиб материка. Їх вторгнення супроводжується штормовими вітрами і снігопадами.

Дивно, але, маючи величезну кількість прісної води, Антарктида є ніщо інше, як пустеля. Води в рідкому стані на поверхні тут майже не буває, опадів випадає мало і переважно в твердому стані. Вологість повітря на материку нижча, ніж у найжаркіших пустелях земної кулі. Проте під льодовиковим покривом існують безстічні та стічні озера і навіть річки, які ще дуже мало вивчені.

В прибережній смузі є значні ділянки не покритого льодом суходолу. Тут виділяється особливий тип кліматичної області, де з-під льоду виходять корінні породи у вигляді скель, що носять ескімоську назву - нунатакі, або великих площ у десятки і навіть сотні квадратних кілометрів. Це так звані антарктичні оазиси, що мають повний комплекс елементів географічного середовища, в тому числі і накопичення прісної води (озера, струмки), що не промерзають на протязі року.

Прибережні оазиси розташовані звичайно на висоті близько 100 м над р. м., поблизу берега (оазиси Банглера, Вестфолл, Грирсона, Ширмахера та інші). Зустрічаються оазиси і в горах, на великій висоті і на значній відстані від берега (гірські оазиси Землі Вікторії і Землі Олександра I). Для оазисів характерні умови сухої і холодної пустелі. Влітку у зв'язку з прогріванням поверхні, вільної від снігу та льоду, температура на висоті декількох десятків сантиметрів над землею буває достатньо висока. На скелях поблизу селища Мирного у січні спостерігалась температура близько +30°С. Але вже на висоті 1,5 - 2 м вона була лише трохи вища, ніж над поверхнею сусідніх льодовиків.

Влітку над оазисами виникають висхідні потоки повітря і утворюється навіть купчаста хмарність. З боку льодовиків відбувається притік повітря у вигляді нисхідних сухих вітрів типу фена. Повітря стає сухим, складаються умови для сильного випаровування і висушування поверхні. Взимку поверхня оазисів вкривається снігом.

Існує декілька гіпотез походження оазисів: наслідок підвищеного притоку геотермального тепла, відступу льоду в результаті потепління, орографічних умов підльодного рельєфу, що перешкоджає притоку льоду на їх територію. Площа не вкритих льодом ділянок суходолу в Антарктиді не перевищує 0,3% її загальної площі.

Характер сонячної радіації, атмосферної циркуляції та підстилаючої поверхні, що обумовлюють різні кліматичні особливості материка, дають можливість виділити кліматичні райони.

Зона високого антарктичного плато має самий суворий на земній кулі клімат. Середньодобова температура повітря складає влітку - -30 - -35°С, а взимку температура падає до -70°С і нижче.

Опади - 40 - 60 мм у вигляді снігу. Погода антициклональна,

мало вітряна, ясна.

Зона антарктичного схилу обмежена ізогіпсою 2 800 м - 3 000 м і віддалена від узбережжя на декілька десятків кілометрів, досягаючи ширини 500 - 800 км. Для неї характерні постійні стокові вітри зі швидкістю 10 - 13 м/с і більше з хуртовинним переносом снігу. Середньодобові температури влітку - -20 - -25°С, взимку - -40°С.

Опади - 200 - 300 мм/рік.

Зона антарктичного узбережжя має сухий клімат з великою кількістю ясних сонячних днів, частими штормовими стоковими вітрами, швидкість яких досягає 90 м/с (300 км/год.). Температура повітря влітку біля 0°С, взимку від -10 -20°С. Опадів випадає близько 600 мм/рік.

Зона дрейфуючої криги. Для неї характерні майже постійні тумани, пасмурна погода.

Зона відкритих антарктичних вод. Вона охоплює 50-ті "несамовиті" широти. Тут дощове літо і снігова зима. Дуже часті ураганні західні вітри з швидкістю до 75 м/с і високою хвилею до 15 м. Літні температури рідко перевищують +10°С. Зимові температури близько 0°С.

Потокових вод в Антарктиці майже немає. Є тільки підльодовикові потоки, що подекуди впадають у море. По окраїнах материка можна зустріти влітку водойми зі стоячою водою. В оазисах є солоні та прісні озера, частіше всього безстічні, а інколи зі стоком у море.

Температура води в озерах оазисів влітку буває значно вище температури повітря, взимку всі озера замерзають. Залишки криги на поверхні води і навколо водойм часто зберігаються на протязі всього літа. Деякі мілкі озера виникають тільки в період танення снігу в оазисах, потім під впливом сильного літнього випаровування вони пересихають, залишаючи вицвіти солей на поверхні.

Озеро Ванда - найдивовижніше озеро Антарктиди. Товщина криги, яка вкриває озеро, дорівнює 4 метрам. Під нею залягає шар прісної води, а під ним - солоної, причому солоність її вища, ніж у морської. Температура води і повітря в цьому районі завжди від'ємна. Морози взимку досягають 40 - 50 градусів, а біля дна, на глибині близько сімдесяти метрів, вода тепла: 25 - 27 градусів вище нуля.

Температуру води міряли багато разів і в різні години доби, але показання термометра не змінювались: на дні озера було тепліше на кілька десятків градусів порівняно з температурою повітря.

Звідки в озері могло взятися тепло, коли довкола панує лютий холод? Це здавалось дивовижним і незбагненим, тим більше, що жодних теплих джерел на дні водойми не виявили.

І тоді у вчених сяйнув здогад - а чи не є озеро Ванда гігантським природним термосом?

Його води кришталево чисті й прозорі. У них немає найдрібніших живих організмів, які населяють водойми більш теплих районів Землі і роблять їх каламутними. Вітер також ніколи не скаламутить води, захищеної товстим покровом криги, а тому частки мулу і ґрунту не плавають у воді, а давно осіли на дно.

Крізь лід і чисту прозору воду легко пробивається сонячне проміння і нагріває глибинні шари. А оскільки вода в озері на самому дні солона і, отож, значно важча, то вона залишається внизу, навіть нагріта. Такої думки дотримується більшість дослідників.