Фактори, які впливають на рівень прибутковості підприємства

Оскільки основним показником беззбиткової роботи підприємства є прибуток. Її відносять до показників економічного ефекту, але не ефективності, тому що абсолютна сума прибутку не дозволяє судити про віддачі вкладених коштів. Разом з тим, аналіз динаміки балансового прибутку, темпів її приросту в супроводі з динамікою величини і приросту чистого прибутку становить значний інтерес. Результати аналізу можуть свідчити про зниження темпів приросту чистого прибутку в порівнянні з балансової і навпаки. Корисну інформацію можна дізнатися з аналізу динаміки частки чистого прибутку в балансовій. Якщо частка чистого прибутку росте, це свідчить про оптимальну величину податків, що сплачуються, зацікавленості підприємства в результатах роботи й ефективному господарюванні.

Прибуток від реалізації продукції, робіт, послуг займає найбільша питома вага в структурі балансового прибутку підприємства. Її величина формується під впливом трьох основних факторів: собівартості продукції, обсягу реалізації і рівня діючих цін на реалізовану продукцію. Найважливішим з них є собівартість. Кількісно в структурі ціни вона займає значну питому вагу, тому зниження собівартості дуже помітно позначається на зростанні прибутку за інших рівних умов. Динаміка показника собівартості продукції цікава і з іншого погляду. Зниження витрат у масштабі народного господарства країни свідчить про рівень господарювання в цілому і відбиває позитивні процеси в економіці.

На багатьох підприємствах існують підрозділу економічних служб, що займаються постатейним аналізом собівартості, вишукують шляху її зниження. Але значною мірою ця робота знецінюється інфляцією і ростом цін на вихідну сировину і паливно-енергетичні ресурси. В умовах різкого росту цін і недоліку власних оборотних коштів у підприємств можливість приросту прибутку в результаті зниження собівартості виключена. Динаміка зміни собівартості в промисловості, наприклад, свідчить про збільшення витрат на одиницю товарної продукції в останні роки.

Таблиця 4. - Зниження витрат на 1 одиницю товарної продукції:

Збільшення обсягу реалізації продукції в натуральному вираженні за інших рівних умов веде до зростання прибутку. Зростаючі обсяги виробництва продукції, що користається попитом, можуть досягатися за допомогою капітальних вкладень, що вимагає напрямок прибутку на покупку більш продуктивного устаткування, освоєння нових технологій, розширення виробництва. Цей шлях зараз для багатьох підприємств важкий через неприступність довгострокового кредиту. В умовах інфляції, підприємства, що розташовують засобами і можливостями для проведення капітальних вкладень, реально збільшують свій прибуток, якщо забезпечують рентабельність інвестицій вище темпів інфляції.

Не вимагає капітальних витрат прискорення оборотності оборотних коштів, що також веде до зростання виробництва і реалізації продукції. Причинами неплатежів є не тільки недолік оборотних коштів і хитливе фінансове положення підприємств, але і низька фінансово-розрахункова дисципліна, недоліки в роботі банківської системи, нерозвиненість вексельного звертання.

При стабільних економічних умовах господарювання основний шлях збільшення прибутку від реалізації продукції складається в зниженні собівартості в частині матеріальних витрат. Особливо важливо це для підприємств обробних галузей (машинобудування і металообробка, металургійна, нафтохімічна й ін.), на яких питома вага вартості сировини в собівартості істотно вище, ніж на аналогічних підприємствах розвитих країн, значна вага відходів.

Зокрема, у машинобудуванні питома вага металовідходів у загальному споживанні чорних металів протягом багатьох років стабільно займає більш 20%, а питома вага стружки в загальному утворенні металовідходів - 45%. Це свідчить і про застосування морально застарілого устаткування. Хоч це і не заважає тримати ціну на металопрокат одну із нижчих у світі.

У видобувних галузях приріст прибутку досить складно забезпечити в результаті зниження собівартості видобутку корисних копалин через звичайно-природні причини. В основному це може досягатися внаслідок збільшення обсягів видобутку.

У галузях, орієнтованих на кінцевого споживача, що вирішує значення мають обсяги виробництва і реалізації продукції, обумовлені попитом, рівень собівартості, але без збитку для якості споживчих товарів.

На величину прибутку від реалізації продукції впливає склад і розмір нереалізованих залишків на початок і кінець звітного періоду. Значна величина залишків приводить до неповного надходження виторгу і недоодержанню очікуваного прибутку.

Залишки нереалізованої продукції утворяться по наступним причинах: частина готової продукції закономірно осідає на складі в зв'язку з необхідністю її комплектації, упакування, підготовки до відвантаження, нагромадження до розмірів транспортної партії, виписки розрахункових документів. Збільшення залишків готової продукції на складі понад нормативну величину повинне бути предметом уваги фінансових служб підприємства: можливо, продукція не знаходить збуту через розрив господарських чи зв'язків не користається попитом з іншої причини.

Такий вплив на прибуток залишків готової продукції на складі має місце на підприємствах, що випускають продукцію, що має натурально-речовинну форму. Виконані роботи і зроблені послуги в силу своєї специфічної форми як товару не можуть приймати вид залишків продукції на складі. Те ж відноситься і до продукції деяких галузей, наприклад:

• - електроенергетики, транспорту, зв'язку;
• - залишки товарів відвантажених, термін оплати яких не наступив, можуть утворюватися при застосуванні визначених форм розрахунку за відвантажену продукцію. Повна передоплата продукції, що відвантажується, виключає утворення таких залишків і практикується багатьма підприємствами, але як форма розрахунків має свої недоліки;
• - частина товарів відвантажених не оплачується в термін покупцем. Ненадходження виторгу в цьому випадку практично не залежить від постачальника. У такому випадку підприємству все-таки варто працювати в напрямку одержанні доходів - припинити відвантаження покупцю, перевести його на акредитивну форму розрахунків, передати вимоги по стягненню платежів з покупця банку, оформити комерційний кредит;
• - продукція відвантажена й отримана покупцем, але останній на законних підставах відмовився від її оплати. Найбільш ймовірними причинами можуть бути недотримання постачальником договору постачання.

Резервом збільшення балансового прибутку може бути прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна підприємства. Якщо раніш операції, зв'язані з вибуттям основних фондів, не робило помітного впливу на фінансові результати, то тепер, коли підприємства вправі розпоряджатися своїм майном, має сенс звільниться від зайвого і невстановленого устаткування, попередньо зваживши, що вигідніше - продати його чи здати в оренду. Інші операції, наприклад, безоплатна передача основних засобів підприємству, не відносяться на балансовий прибуток, а відшкодовуються з чистого прибутку, призначеного на нагромадження.

У складі позареалізаційних операцій найбільш дохідними можуть бути фінансові вкладення. Важливо, щоб вони здійснювалися не на шкоду основної діяльності підприємства. Конкретні напрямок і структура фінансових вкладень повинні бути результатом продуманої політики підприємства на основі достовірної оцінки їхньої ефективності.

Непрофесійний підхід до цього питання може привести до втрати засобів, вкладених у статутний капітал інших чи підприємств спільну діяльність, у неліквідні цінні папери. В даний час практично ніякі доходи по фінансових активах не перекривають рівні інфляції, тому для одержання реальних доходів від фінансових вкладень варто підходити до таких інвестицій дуже виважено.

Відносно надійним способом фінансових вкладень можна вважати збереження грошей на депозитному чи рахунку придбання депозитних сертифікатів. У цьому випадку повинні враховуватися щонайменше дві обставини: темпи інфляції, якщо мова йде про придбання сертифікатів, і процентна ставка з податків отриманих доходів.

Одним із факторів впливу на прибутковість є контроль щодо тих процесів, які здійснюються на підприємстві, зокрема за рухом грошових потоків, що мають відношення до прибутковості.

На стадії планування прибутку фінансова служба шляхом ретельного аналізу минулої діяльності підприємства виявляє всі резерви, які мають місце у господарській діяльності і можуть, у разі їх мобілізації, вплинути на зростання рентабельності. До таких резервів належать, перш за все, ліквідація непродуктивних витрат у сфері виробництва й обігу, фактів відхилення від норм витрат окремих видів матеріальних ресурсів і трудових витрат. У процесі аналізу може виявитися необхідність структурної переорієнтації у бік підвищення питомої ваги продукції більш рентабельної і такої, яка має ширший ринок збуту. Немаловажне значення як на стадії планування прибутку, так і в ході повсякденного контролю за виконанням плану прибутку має виявлення зайвих для підприємства запасів товарно-матеріальних ресурсів у вигляді непрацюючого устаткування, машин, приладів, понаднормативних запасів сировини, матеріалів, інструменту й інших цінностей. «Омертвіння» фінансових ресурсів, вкладених у такі активи, уповільнює обіг коштів підприємства і, природно, знижує рентабельність виробництва.

Відомо, що основну суму прибутку підприємство отримує від реалізації продукції свого виробництва.

Завдання фінансової служби полягає в тому, щоб підприємство мало систематичну оперативну інформацію про хід виконання наміченого плану прибутку.

Багато підприємств, користуючись даними, які надходять з банку про виручку від реалізації (продажу) продукції, ведуть позасистемний щоденний облік прибутку від реалізації продукції для управлінських цілей, виходячи з середнього планового процента рентабельності продукції. Форма оперативного обліку може мати такий вигляд (тис. грн.).

Маючи щоденні дані про одержаний прибуток (а вони, як правило, досить точно показують дійсний стан справ і уточнюються за даними бухгалтерського обліку після закінчення поточного місяця), керівництво підприємства має змогу, по-перше, оперативно впливати на цей процес, по-друге, оперативно планувати найбільш раціональне використання прибутку з точки зору першочергових потреб підприємства.

У ході контролю за одержанням прибутку фінансова служба у координації з юридичною службою ретельно вивчає факти застосування до підприємства фінансових санкцій з боку партнерів по взаємних поставках матеріальних цінностей, фінансових, транспортних та інших органів.

Ці санкції у вигляді штрафів, неустойок тощо зменшують чистий прибуток, ускладнюють фінансове становище підприємства. Кожен факт збитків має бути оцінений з точки зору відповідальності конкретних посадових осіб, з чиєї вини вони скоїлися, і з точки зору розробки заходів щодо недопущення їх у майбутньому.

Таблиця 5:

Водночас фінансова і юридична служби повинні контролювати функціональні підрозділи підприємства на предмет того, як вони користуються наданими чинним законодавством правами щодо захисту майнових прав підприємств, зокрема (і в першу чергу), це стосується захисту права власності і відповідальності партнерів за порушення договірної дисципліни. Ці права підприємств закріплені у низці статей Цивільного кодексу України, у законах України «Про власність», «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність», «Про заставу» та інших правових актах, що регулюють господарську діяльність суб'єктів підприємницької діяльності.

У зв'язку з цим особливої уваги заслуговують норми Цивільного кодексу України щодо відповідальності за порушення зобов'язань. Фінансова і юридична служби вже на етапі укладення господарських угод мають прослідкувати, щоб у них були закладені умови та зобов'язання сторін про форми, строки, розміри матеріальної відповідальності у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, зокрема, у разі прострочення їх виконання, поставки неякісної, некомплектної продукції чи односторонньої відмови від умов договору. При наявності таких порушень угод потерпіла сторона має право не лише на одержання від сторони-винуватця встановлених договором або законом штрафів (пені), а й на відшкодування так званого упущеного зиску, тобто доходу, який був би одержаний, якби контрагент виконав своє зобов'язання. Грамотно виконані розрахунки з цього приводу - запорука виграшу подібних справ в арбітражних судах.

Підприємства повинні постійно знати, яка сума одержаного прибутку залишається у їх розпорядженні, тобто оперативно визначати суму, перш за все, податку на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету. Оскільки сума одержаного прибутку в новій системі оподаткування не визначає суми податку на нього (останній розраховується з прибутку як об'єкта оподаткування), виникає необхідність відокремленого обліку валових доходів і валових витрат. Діюче законодавство надає право підприємствам самостійно, поза бухгалтерським обліком, встановлювати порядок накопичення даних про валові доходи і валові витрати з наступним використанням їх для складання податкової декларації. Підприємство має також право узагальнення даних про валові доходи і валові витрати здійснювати записи у системі регістрів і рахунків бухгалтерського обліку, з метою чого на підприємствах відкриваються цільові рахунки «Валові доходи» і «Валові витрати». На них ведеться облік валових доходів і валових витрат з урахуванням вимог податкового законодавства про формування цих показників за кожний податковий період-квартал. При будь-якому варіанті організації податкового обліку підприємство має постійну інформацію про те, як на ту чи іншу дату складається співвідношення між валовими доходами і валовими витратами, що дає змогу в оперативному порядку визначати величину прибутку як об'єкта оподаткування, суму податку на прибуток і, отже, суму чистого прибутку, який поступає у повне розпорядження підприємства.