Геологічна будова

Територія Івано-Франківщини входить в межі Подільської височини, Прикарпаття і Карпат. Рельєф цих районів вивчався багатьма дослідниками з точки зору морфометрії і генезису.

Місцевість області в орогідрофічному відношенні ділиться на дві частини: велику північно-східну, хвилясто-рівнинну, і меншу південно-західну, гірську. Границя між ними порівняно чітко виражена 400-метровою ізогіпсою, що проходить через Болехів-Долину-Перегінськ-Солотвино-Надрвіну-Яблунів-Косів-Кути. В рівнинній частині абсолютні висоти коливаються від 250 до 400м. Схили Карпат характеризуються середньо гірським типом рельєфу з переважанням висоти 1000-1500 м над рівнем моря.

Північно-східна (хвилясто-рівнинна) частина розташована в основному між Карпатами і долиною Дністра.

В орогідрографічному відношенні місцевість різноманітна. Рона не має єдиного нахилу. На півночі в південно-східному напрямку рівнина прорізується долиною р. Дністра. Тут найбільш знижена поверхня області.

Північний захід рівнини по обидва боки Дністра нахилений до його долини, і річкова сітка цілком належить до басейну Дністра. Південно-східна частина не має єдиного похилу, і ріки тут впадають у Дністер і Прут та їх притоки.

Прикарпаття в орографічному відношенні більш різноманітне. Північно-західна частина, між долиною світі і системою Бистриці, являє собою чергування знижених і плоских улоговин з розчленованими межирічними височинами, вищими, ніж Подільські.

Південно-східна частина Прикарпаття орфографічно простіша. Центральне місце тут займає Івано-Франківська улоговина. Вона чітко окреслена навколишніми височинами і на краях облямована долинами рр Бистриці Солотвинської і Ворони, які ще більш рельєфно виділять її. Плоска поверхня улоговини підвищується в бік Карпат, у цьому ж напрямку збільшується і її розчленованість.

На південному схилі Прикарпаття виділяються Коломийсько-Снятинська рівнина і Прутсько-Черемоська височина (Покутське Прикарпаття). Перша займає широку долину Пруту від Коломиї до Снятина і являє собою плоску терасовидну рівнину з невеликими абсолютними висотами, які зменшуються від 300 (біля Коломиї) до 200 м (біля Снятина). Прутсько-Черемоська височина піднімається на 300-450 м над рівнем моря і різко обмежується з півночі і сходу долинами Пруту і Черемошу, а з півдня Покутськими Карпатами. Вона глибоко розчленована рр. Рубницею, Пістинькою, Лючкою та ін. на окремі підвищені межиріччя. На південь від с. Печеніжина розташована найбільш піднята частина цієї місцевості - височина Рунгурської Слободи (до 700 м).

Третій крупний фотектонічний район Івано-Франківщини - Карпати, які займають всю південно-західну частину області. Їх орографія порівняно проста. Гори складаються з цілої серії паралельних хребтів південно-східного напрямку. Більша частина з них зв'язана з тектонічними законами ("скибами"). Поздовжні зниження між хребтами не відрізняються великими розмірами, вони звичайно вузькі, переривисті, зайняті малими річками і гірськими протоками. Навпаки, поперечні долини досить широкі і є основним місцями поселень в горах.