АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ ТА АДМІНІСТРАТИВНА КВАЗІЮСТИЦІЯ
Адміністративна юстиція: поняття й види
Адміністративна юстиція це особливий порядок дозволу адміністративно-правових суперечок, при якому судові або інші спеціальні державні органи розглядають скарги на дії органів державного управління і виносять відповідні ухвали. В багатьох зарубіжних країн система адміністративної юстиції склалася ще в другій половині XIX в. В даний час її органами є або спеціальні адміністративні суди (Франція, ФРН, Швейцарія та ін.), або загальні в поєднанні з відомчими адміністративними суднами (США, Великобританія та ін.). Іноді реалізується особливими структурними підрозділами в рамках органів виконавчої влади або судів загальної юрисдикції.
Метою інституту адміністративної юстиції - обов'язкового елементу правової держави є забезпечення законності в державному управлінні і охорона прав і свобод особи. Для дослідження інституту адміністративної юстиції необхідно визначити значення термінів «адміністративна юстиція» і « адміністративне судочинство». Словосполучення «адміністративна юстиція» об'єднує в собі два поняття: «administratio» і «justitia».
«Administratio» в перекладі з латинського означає «управління», «завідування», «керівництво»; «justitia» - «справедливість», «правосуддя», «судове відомство» [4, с.83].
Багатоваріантність перекладу даного терміну породжує різночитання в його тлумаченні: з одного боку, під терміном «адміністративна юстиція» розуміють правосуддя по адміністративних справах, у справах управління; з іншою -- дане словосполучення служить для позначення адміністративно-судової установи або спеціального адміністративного суду; існує ще і третій варіант тлумачення вказаного терміну, коли під адміністративною юстицією розуміється особливий процесуальний порядок розгляду суперечок у сфері управління, тобто порядок адміністративного судочинства.
Найважливішою характеристикою інституту адміністративної юстиції, з погляду матеріального критерію, є наявність правової суперечки у сфері державного управління з приводу незаконності будь-якої дії, бездіяльності або рішення органу державного управління, який є обов'язковою стороною в даній суперечці, -- іншою стороною може бути громадянин, організація або інший орган влади.
Для адміністративної юстиції правовий спір аж ніяк не є правопорушенням в такому розумінні, а в “функціональному плані” [5, с.5] вона взагалі протистоїть загальній юстиції. Тут ми маємо справу з порушенням прав і свобод громадян діями чи бездіяльністю органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, та їх посадовими особами, що і складає предмет правового спору, який покликані розв`язувати органи адміністративної юстиції.
Отже, громадяни, будучи безпосередніми суб`єктами правовідносин, які виникають у сфері адміністративної юстиції, реалізують в них своє конституційне право на захист в судовому порядку від неправомірних дій (бездіяльності) органів, які є носіями публічної влади. З цієї позиції ми можемо говорити про адміністративну юстицію як про форму судового захисту, різновид правосуддя, яке в літературі отримало статус “вищої юридичної гарантії прав і свобод громадян” [6, с. 67-69].
Зараз можна виділити такі особливості адміністративної юстиції. По-перше, здійснення судовими органами правосуддя в адміністративних справах. Адміністративна юстиція -- це правосуддя, а не виконавча ділянка. По-друге, процес розгляду адміністративних справ побудований на зразок загального судового: він є гласним, публічним, має елементи змагальності. При цьому специфіка адміністративних справ така, що їх розгляд вимагає особливих організаційних форм і спеціальної суддівської кваліфікації, оскільки вирішення адміністративних справ потребує, крім досконалого знання законодавства, насамперед адміністративного, ще й знання державного управління та інших сфер діяльності [7, с.218].
Таким чином, адміністративна юстиція -- це встановлений законом порядок розгляду й вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами з одного боку та органами виконавчої влади й місцевого самоврядування (посадовими особами) -- з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створеними для вирішення правових спорів судами.
У цілому адміністративна юстиція становить один із засобів обмеження виконавчої влади, а адміністративні суди -- засіб реалізації принципу розподілу влади, додатковий захисний механізм суб'єктивних прав і свобод громадян.
Основною стратегічною метою адміністративної юстиції є належний судовий захист прав і свобод громадян від порушень з боку органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб.
Існує ряд цілей, які супроводжують основну мету, і носять непрямий характер, серед них:
- - “збалансування структур судової влади” [8, с.167-170] між судами, які обслуговують так звані "традиційні" процеси (кримінальний і цивільний) і судами, що застосовують нетрадиційні (для української правової системи) процесуально-правові форми розгляду справ (Конституційний суд, адміністративні і інші суди) та мають різнопланові завдання;
- - формування якісно нової демократичної і гуманної правосвідомості судового корпусу, державних і муніципальних службовців;
- - забезпечення дисципліни та законності під час здійснення публічно - управлінських повноважень відповідними суб'єктами;
- - створення сприятливої управлінської ситуації, яка б виключала можливість існування правових спорів між учасниками управлінського процесу.
Розглядаючи цілі адміністративної юстиції, ми відповіли на питання, що повинна забезпечувати адміністративна юстиція.
Сьогоднішня адміністративна практика в Україні, спричинена радянським досвідом, хоча й відображає в технічному аспекті деякі риси, характерні для сучасної «адміністративної держави», в цілому підпорядкована принципам, що суперечать образу раціональної, ефективної адміністрації, яка відповідно ставиться до громадянина. Співвідношення між правами окремих громадян та повноваженнями державних органів все ще значною мірою лишається на користь останніх. Основна проблема полягає у широких повноваженнях службовців, які мають змогу на власний розсуд надавати або відмовляти у наданні великої кількості державних послуг. Часто громадяни не обізнані зі своїми правами, а навіть, якщо вони їх знають, можуть вирішити, що не варто протидіяти бюрократичному апарату, зважаючи на його широкі повноваження, які дають можливість для переслідування та дискримінації. Тобто, виникла нагальна потреба у реформі судової системи, щоб судді отримали незалежність гарантовану Конституцією, і не використовувалися як інструмент виконавчої влади.
В Україні сучасний стан правового регулювання суспільних відносин у сфері судового захисту прав і свобод громадян визначається Конституцією України та Цивільним процесуальним кодексом, що встановлюють права громадян на судове оскарження. Ці справи розглядаються у судах загальної юрисдикції. Але специфіка розгляду справ, що випливають з адміністративно-правових відносин, вимагає створення нових організаційно-судових форм і наявності особливої суддівської кваліфікації у цій сфері. Таким чином, запровадження адміністративної юстиції в Україні створить дієвий механізм захисту від незаконного втручання органів державної влади, їх посадових осіб в особисті справи громадян.
Мета, яка поставлена перед адміністративно-правовою реформою взагалі - створення оптимальної державної управлінської системи, в якій громадянин був би не тільки об'єктом управління, але й стороною, реалізація прав і свобод якої є спрямуванням самого управління не може бути досягнута без створення інституту адміністративної юстиції, який на сучасному етапі відігравав би роль певного стимулятору правозахисних реформаторських процесів в сфері публічного управління.
