Злочини групи «хадд»
Ця група включає злочини, які визнаються найнебезпечнішими, бо вони посягають на «права Аллаха» (тобто на інтереси всієї мусульманської общини), і тягнуть покарання, що однозначно визначені Кораном, суною або точно встановлені правозастосовною практикою «Праведних халіфів'. Такими злочинами визнається:
Крадіжка. За цей злочин Коран встановлює точно визначену міру покарання: «Злодію та злодійці відсікайте їх руки у відплату за те, що вони вкрали, як настрахання від Аллаха». За мусульманською правовою теорією є чіткі вимоги до суб'єктивної та об'єктивної сторін крадіжки, згідно з/ якими вона вважається злочином категорії «хадд». Так, відрубання руки злодію можливо лише за умов, що він є людиною вільною (не рабом), повнолітньою і психічно здоровою. Для застосування цієї санкції має значення і місце, з якого було викрадено майно. Це мусить бути місце його постійного зберігання, куди злочинець не має вільного доступу. Тому не належать до злочинів категорії «хадд» і не караються жорстоко крадіжка, скоєна в громадському місці, крадіжка, яку гість вчинив у хазяїна, котрий запросив його до себе, викрадення тварин з відкритого пасовиська, плодів із саду, що не охоронявся.
Крім того, викрадене майно також має відповідати деяким вимогам. Його вартість має бути вищою за певну суму (в різних варіантах від 1/4 до 1 динара). Це майно мусить бути «дозволеним» для мусульман і в принципі вільно продаватись на ринку. Тому за крадіжку вина або свинини, які вважаються забороненими для мусульман, продуктів, що швидко псуються і тому не можуть бути реалізовані на ринку, відрубання руки не застосовувалось.
За наявності всіх необхідних умов злочинець карається відрубанням правої руки, за другу крадіжку - лівої ноги. За третю крадіжку у більшості випадків відрубувалась голова, а в деяких випадках - друга рука або нога. Доказами крадіжки визнаються показання свідків або зізнання злочинця.
Перелюбство (позашлюбні статеві зносини) розглядається як злочин, що посягає на одну з цінностей, яка охороняється ісламом (продовження роду) і одночасно становить загрозу основам моралі та інтересам сім'ї. Тому Коран різко засуджує цей гріх: «І не наближайся до перелюбства, адже це - мерзота і поганий шлях». Кораном передбачено суворе і однозначне покарання за цей злочин:
«Перелюбника і перелюбницю - побивайте кожного з них сотнею ударів. Нехай не заволодіє вами жалість до них, якщо ви віруєте в Аллаха. і нехай буде присутня при їх покаранні група віруючих». Ця норма доповнюється суною: якщо хтось з перелюбників знаходиться у шлюбі, то він не тільки карається сотнею ударів, а й забивається камінням до смерті. Доказами вчинення цього злочину є показання не менш як чотирьох свідків або зізнання підозрюваного за умови, що він підтвердив його не менше чотирьох разів.
Недоведене (неправдиве) звинувачення в перелюбстві. До відповідальності за цей злочин притягаються особи, які не можуть довести істинність своїх звинувачень, а також свідки, показання яких були суперечливими, що ставило під сумнів їх достовірність. Коран встановлює за це таке покарання: «А ті, які кидають звинувачення в невинних, побийте їх вісімдесятьма ударами і не приймайте від них свідоцтва ніколи.».
Розбій. За вчинення цього злочину Коран встановлює комплекс жорстоких покарань: смерть, розп'яття, відрубання руки і ноги навхрест, вигнання. Крім цього, розбійникам гарантуються тяжкі муки і на тому світі. Суб'єктом покарання за розбій міг бути лише повнолітній чоловік - мусульманин, психічно здоровий, і тільки за умови, що потерпілий, який був власником і законним володарем викраденого майна, також мусульманин. Міра покарання встановлюється залежно від наслідків злочину. Якщо розбій супроводжувався вбивством і заволодінням майном, то злочинець карається смертною карою і розп'яттям; при вбивстві без заволодіння майном - смертною карою; при заволодінні майном без вбивства - четвертуванням. Якщо розбій скоєно кількома особами, то при скоєнні убивства всі вони підлягають смертній карі незалежно від того, вчинили вони побої жертві чи ні.
Вживання спиртного розглядається як тяжкий злочин, тому що воно посягає на розум, який є однією з цінностей ісламу. Адже без розуму неможлива віра в Аллаха. Точна міра покарання за цей злочин визначена в суні та коментарях докторів ісламу і становить близько 80 ударів або смертну кару, якщо злочин вчинено вчетверте. Доказами злочину є показання свідків, зізнання винуватого, зовнішні ознаки сп'яніння. Покарання застосовувалось лише за добровільний гріх. В інших випадках (вживання спиртного під загрозою насилля, помилково, з метою лікування і т. ін.) винуватий звільнявся від покарання.
Бунт (смута) розуміється як спроба усунення глави держави, непокора владі на всіх її рівнях та інша антидержавна діяльність, що посягає на основи мусульманського політичного ладу, підриває освячені шаріатом підвалини способу життя. За бунт Коран і суна встановлюють однозначну санкцію - смертну кару. Проте зазначається, що спочатку слід зробити спробу переконати бунтівників у необхідності підкорятися владі. Якщо ж така спроба виявилась безуспішною, то смертна кара непокірних розглядається як законна оборона з боку мусульманської держави.
Зрада ісламу. Поняття цього злочину охоплює такі дії, як віровідступництво, язичество та богохульство. Зрада ісламу загрожує релігії - головній цінності, яку охороняє іслам. Отже, цей злочин становить найбільшу суспільну небезпеку, а тому за його скоєння передбачено одну міру покарання - смертну кару.
Мусульманські правознавці зазначають, що суворе покарання за зраду ісламу не порушує свободи віри, проголошеної Кораном, адже нікого не примушують приймати іслам насильно. Але віровідступництво тих, хто раніше сповідував іслам, є, по суті, політичним перелюбством, яке можна порівняти із зрадою Батьківщині або дезертирством з армії, яка веде боротьбу з ворогом. «Немає ніякої різниці, - зазначають вони, - між особою, яка відійшла від ісламу, і тими, хто безпосередньо або в ідеологічному відношенні став на бік ворога».