Співчуття як основа моралі та критика європейського антропоцентризму у вченні А.Шопенгауера.
В праці “Дві основні проблеми етики” А. Шопенгауер, наслідуючи ідеї Ж.-Ж. Руссо, проголошує таку основу моралі як співчуття, безмежне співчуття усім живим істотам. А. Шопенгауер вважав, що всі попередні спроби сформулювати основу моралі були невдалими, оскільки сам емпіричний досвід спростовує її.
Такою основою, навпаки, повинно бути щось таке, що є в кожній людині, незалежно від розумових здібностей. Саме тому А. Шопенгауер йде незвичним шляхом, обґрунтовуючи основу моралі. Він не створює основу, яка мала б бути, якою мали б керуватись люди у своєму житті, а навпаки, намагається дослідити, якою основою вони вже керуються, вчиняючи морально, незалежно від того, наскільки часто це відбувається [8, с. 392].
Згідно А. Шопенгауера, існують лише дві противаги людському егоїзму: юридичний закон і суспільна думка; перший обмежує людський егоїзм, викликаючи страх бути покараним, а друга - викликає страх втратити свою честь, бути відчуженим із суспільної групи. Якщо ж людина якимось чином може подолати ці стримуючі противаги, то для неї вже не буде існувати жодної моральної основи. А. Шопенгауер зазначає, що якби хоча б на один день був відмінений закон, то можна було б побачити, наскільки мало значення має для людини релігія. Але навіть якщо ці два обмеження будуть зняті, все ж таки це не буде означати, що зовсім не буде справжніх моральних вчинків, а оскільки такі вчинки будуть і є, то необхідно з'ясувати чим керується людина, коли так вчиняє. Кому людина довірила б своє життя, тому, хто, вчиняючи морально стосовно певної істоти, пояснює це тим, що, якби він вчинив інакше, то максима його поведінки не могла б бути всезагальним правилом для всіх розумних істот (за Кантом), чи тому, хто, не міг вчинити інакше, пояснюючи це тим, що уявив становище цієї істоти, і йому стало жаль її, у нього з'явилось співчуття. “То кому б ви довірили своє життя, хто із цих двох є більш хорошим, кого із них стримав більш чистий мотив?” - запитує А. Шопенгауер. А цей чистий мотив, - є співчуття [8, с. 429].
Обґрунтовувати мораль, на думку А. Шопенгауера, потрібно починати не з теоретичних побудов, а з пошуку основи моральних вчинків у самому досвіді, і ця основа є відомою, - це співчуття, яке вже наявне в людині, і якщо виникає, то без допомоги філософів і релігії.
А. Шопенгауер критикує І. Канта саме за те, що він обмежує етику тільки людьми, і взагалі всю європейську систему моралі, яка є антропоцентричною [8, с. 429]. А. Шопенгауер пояснює, що коли картезіансько-лейбніце-вольфівська філософія будувала із абстрактних понять раціональну психологію і конструювала із них розумну душу, то природні права всього тваринного світу виступали проти цього виключного привілею: “Тоді стурбованим у своїй інтелектуальній совісті філософам довелося шукати для раціональної психології опору в емпіричної, і тому вони намагалися встановити величезну прірву, незриму відстань між людиною і твариною, щоб всупереч будь- якій очевидності виставити їх в корені різними” [8, с. 430]. Згідно А. Шопенгауера, і в людини, і у будь-якої іншої тварини є воля, а різниця лише в інтелекті, у рівні пізнавальної сили, яка у людини звісно більша.
Причина того, що на Сході тварина є значно захищенішою, ніж на Заході, полягає у тому, що на Сході тварин під свою опіку бере саме релігія, і саме тому на Заході цю функцію виконують різні громадські організації, оскільки християнство не захищає нікого, окрім людини: “Характерний контраст являє євангельська історія про вилов Петра, який отримав таке чудове благословення від Спасителя, що човни мало не тонуть від переповнення рибою, з розповіддю про посвяченого в єгипетську мудрість Піфагора, який викуповував у рибалок їх вилови, коли сітка знаходилася ще під водою, щоб потім повернути на волю всіх спійманих риб” [8, с. 430].
Християнсько-юдейська традиція, а також ісламська, не розцінює вбивство тварини як гріх, на відміну від брахманізму, буддизму, джайнізму. А. Шопенгауер зазначає, що така етична обмеженість християнства краще повинна бути визнана як недолік, і подолана, аніж ще більше стверджуватись [8, с. 429].
А. Шопенгауер був переконаний, що оскільки такий моральний імпульс як співчуття бере під свій захист також і тварин, то цим тільки підтверджується, що співчуття є основою, що має перевагу над усіма іншими, які в цьому сенсі є обмеженими.
“Етика благоговіння перед життям” А. Швейцера - новітня програма взаємодії у світі живого. У своїй праці “Культура і етика” А. Швейцер проголошує новий моральний принцип “благоговіння перед життям”. Згідно А. Швейцера, все живе у нашому світі ніби промовляє: “Я є життя, яке хоче жити, я є життя серед життя, яке хоче жити” [7, с. 217]. Цю нову етику А. Швейцер назвав “етикою благоговіння перед життям”, яка має космічну природу, оскільки саме життя є таємницею. В основі його моральної доктрини лежить благоговіння перед самим фактом життя.
Однак, Альберт Швейцер зовсім не ідеалізував природу, як це йому інколи закидають. Згідно А. Швейцера, “світ - це жахлива вистава самосуперечності волі до життя. Буття стверджує себе за рахунок іншого життя. Моє існування перебуває в конфлікті з тисячами видів. Необхідність знищувати життя і завдавати йому шкоди властива й мені” [7, с. 219]. Обов'язок людини полягає в подоланні природного розладу, роздвоєності волі до життя, бо життя, щоб забезпечити своє існування, повинне стверджувати себе за рахунок іншого життя. Конкретні аспекти реалізації цього обов'язку залежать від самої людини, від глибини її морального почуття.
Універсальна етика А. Швейцера чітко усвідомлює, що зло можна зменшити, але уникнути його повністю неможливо, тому етика і не висуває абсолютної заборони на знищення життя, вона тільки зобов'язала завжди вважати таке знищення злом, і завжди відчувати за це провину.
А. Швейцер говорив про співчуття до всіх живих істот, незалежно від їх положення та ієрархії в природі; більш дієва всеосяжна любов, оскільки вона одночасно є співчуттям, і почуттям радості та взаємного почуття єдності. Благоговіння вимагає любові в найвищому значенні, тобто любові як служінню всім творінням, незалежно від їх близькості до людської природи. А. Швейцер підкреслював: “Помилкою всієї існуючої етики була думка про те, що відносини між людьми треба розглядати тоді, коли в дійсності вона відноситься до всього, що її оточує” [7, с. 218-219]. Тож чим більше людина в моральному відношенні перевершує всіх інших тварин, тим з більшим благоговінням вона ставиться до інших форм життя.
Тварини у А. Швейцера викликали глибоке почуття любові та захоплення. Він був переконаний, що для того, щоб зрозуміти чи є душа у тварин, треба самому мати душу. А. Швейцер стверджує, що етика, яка не розглядає взаємовідносини людини і інших живих істот, не повноцінна. На думку А. Швейцера, людина стане етичною тільки тоді, коли життя як таке, життя тварин і рослин буде для неї таке ж священне, як життя людини [7, с. 219]. Тому будь-яке життя, навіть те, що, знаходиться на дуже низькому рівні, є цінним саме по собі, навіть священним. Для етики “благоговіння перед життям” немає розподілу на більш вище і нижче, або на більш цінне та менш цінне життя, бо кожна форма життя є священною. Навіть закони моральності Швейцер виводив не тільки з взаємовідносин між людьми, але і з іншими живими істотами.
Згідно етики благоговіння перед життям, зберігати життя, рухати його вперед, довести життя до вищого ступеня означає творити добро; знищувати життя, заважати життю, пригнічувати життя - це зло. А. Швейцер стверджував: “Там де я спричиняю шкоду будь-якому життю, я повинен ясно усвідомити наскільки це необхідно. Я не повинен робити нічого, крім неминучого, навіть самого незначного. Селянин, який скосив на лузі тисячу квіток для корму своїй корові, не повинен заради забави зривати квіти, які ростуть на узбіччі дороги, так як у цьому випадку він здійснив злочин проти життя, не виправдане ніякою необхідністю...” [7, с. 223].
А. Швейцер наголошує, що етичне - це дещо більше, ніж просто неегоїстичне, етичне - це благоговіння моєї волі до життя перед іншою волею до життя. Якщо людина якимось чином приносить в жертву життя, або наносить йому шкоду, вона стає винною. Там, де закінчується гуманність, починається псевдоетика, яка досить часто панує в сучасному суспільстві. Люди діють автоматично і тому вони нерідко не мають довіри до справедливості, осяяної світлом людяності.
Підсумовуючи розгляд етики благоговіння перед життям А. Швейцера, слід зазначити, що принцип поваги до життя, проголошений ним, характеризується своєю універсальністю, оскільки стосується всіх форм життя: людей, тварин, комах та рослин. Етика благоговіння перед життям закликає до того, щоб людина не намагалась уникати відповідальності перед усім, що живе.