Особливості регулювання валютних відносин

Валютні відносини по своїй суті є специфічним різновидом фінансово-правових відносин і довести це можна тим, що вони повністю відповідають найважливішим особливостям фінансових відносин.

Валютні відносини мають деякі специфічні особливості:

1) валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з її організуючою роллю з розподілу і перерозподілу національного доходу з метою утворення необхідних суспільству валютних фондів.
2) безпосереднім приводом для виникнення валютних відносин є здійснювана державою планова діяльність з утворення і використання в суспільстві необхідних валютних фондів. Вказані фонди за своїм змістом є грошовими, але з властивою для них специфікою, яка полягає в тому, що гроші в цих відносинах виступають в якості валюти, як міжнародний платіжний засіб.
3) об'єктом валютних відносин є валютні цінності, під якими треба розуміти предмети, що слугують засобом платежу в міжнародних розрахунках або ж які можуть бути сурогатом міжнародних розрахункових засобів, тобто гроші. Те ж саме можна сказати і щодо зобов'язань, пов'язаних з використанням валютних фондів.

Є.О. Алісов додає ще дві особливості валютних відносин, які характеризують їх владно-майнову сутність:

4) особливість валютних відносин владно-майнового характеру полягає в еквівалентному, тобто двосторонньому русі грошової форм між суб'єктами відтворення. В цих відносинах відбувається не перерозподіл вартості, а перерозподіл частини грошових коштів, за допомогою яких можливі міжнародний обмін та фінансове співробітництво;
5) комплексність валютних правовідносин

Галузь валютних відносин складається, з одного боку, з широкого комплексу міжнародних валютних відносин, з іншого -- різноманітних внутрішньодержавних (внутрішніх) валютних відносин.

Таким чином валютну політику держави можна поділити на дві частини -- поточну та перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон'юнктури, а перспективна -- в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо.

Поза правовідносинами валютні відносини не існують і як будь-які фінансові правовідносини в механізмі правового впливу виконують три функції:

1) вказують на коло осіб, на яких в конкретній ситуації розповсюджується дія відповідної правової норми;
2) закріплюють конкретну поведінку суб'єктів в сфері мобілізації, розподілу і використання відповідних централізованих і децентралізованих валютних фондів, якої вони мають дотримуватись;
3) є умовою можливості використання засобів забезпечення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Під механізмом валютного регулювання розуміється сукупність спеціальних інститутів, органів, осіб, що беруть участь в процесі відносин валютного регулювання (суб'єктивна складова), а також набір форм і методів їх діяльності (функціональна складова). [2]

Валютне правове регулювання здійснюється на двoх рівнях: нормативному та індивідуальному. Нормативно-правове регулювання полягає в створенні (розробці і затвердженні) правових норм, об'єктом яких є суспільні відносини, пов'язані з валютою. Індивідуально-правове регулювання - це застосування правових норм до конкретних життєвих обставин, що тягне за собою виникнення, зміну и припинення валютних правовідносин.

Як вже було сказано, виходячи з особливої владно-майнової природи валютних відносин, що визначається розробленою державою моделлю функціонування національного валютного ринку України, формами участі резидентів в іноземних та міжнародних валютних ринках, участь в яких дозволяється законодавством України, для фінансово-правового регулювання, характерне застосування імперативних приписів, в межах яких законодавцем допускається можливість певної владної поведінки учасників цих суспільних зв'язків. Валютні відносини в цілому регулюються за допомогою усіх трьох засобів правового регулювання (припису, дозволу і заборони).

Підсумовуючи все вище сказане відмітимо, що валютні правовідносини представляють собою врегульовані нормами права комплексні суспільні зв'язки, які мають особливий владно-майновий характер, що виникають в процесі організованої державою фінансової діяльності з приводу утворення і використання централізованих і децентралізованих фондів специфічних грошових засобів - валютних фондів. [6]

Одним з найважливіших документів у цій сфері є Декрет Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (далі -- Декрет). Він регулює операції з валютними цінностями, визначає статус валюти України, як єдиний законний засіб розрахунків на території України, містить дефініції понять, якими оперує валютне законодавство, встановлює загальні принципи валютного регулювання, як-то: обов'язкове ліцензування при здійсненні валютних операцій, а також обов'язкове декларування валютних коштів, функції державних органів та установ кредитно-фінансового характеру при регулюванні та здійсненні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, відповідальність за порушення валютного законодавства тощо.

В здійсненні валютної роботи бере участь широке коло державних органів загальної та спеціальної компетенції.

В статті 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю» зазначені повноваження Національного банку України і Кабінету міністрів України у сфері валютного регулювання.

Відповідно до статті 14 Декрету відбувається формування Державного валютного фонду і місцевих валютних фондів.

Інші суб'єкти формують свої валютні фонди шляхом придбання валюти за рахунок власних та запозичених коштів як на міжбанківському валютному ринку України, так і за рахунок валютних надходжень, що залишаються в їхньому розпорядженні.

Верховна Рада України, крім законодавчих функцій, затверджує визначений Кабінетом Міністрів України ліміт зовнішнього державного боргу. Кабінет Міністрів України спільно з Національним банком України складає платіжний баланс України, забезпечує виконання бюджетної і податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей. Крім того, він забезпечує формування і розпоряджається Державним валютним фондом.

В сфері валютного регулювання широкими повноваженнями наділений Національний банк України. На нього покладено здійснення валютної політики, виходячи з принципів загальної економічної політики України. Національний банк контролює дотримання ліміту зовнішнього державного боргу і визначає при необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті банкам-нерезидентам. Національний банк наділений в межах, встановлених валютним законодавством, нормотворчими повноваженнями в галузі здійснення операцій на валютному ринку України; його акти є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб і вступають в силу в строк, встановлений Національним банком.

До компетенції Національного банку належить накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики, встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях. Національний банк контролює своєчасне надання звітів і документації про валютні операції за встановленими ним єдиними формами і публікує звіти про власні операції уповноважених банків.

Згідно з статтею 68 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування також можуть мати позабюджетні цільові валютні кошти, які перебувають на спеціальних рахунках в банках [8]

Політика валютного регулювання в Україні реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю. В даний час необхідність такого механізму диктується економічними причинами і його суть полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями.

Законодавство України встановлює загальний дозвіл щодо ведення валютних операцій, але накладає певні обмеження і забороняє вчиняти певні дії. Будь-який суб'єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають (володіння, користування, розпорядження валютними цінностями). Певні обмеження встановлювалися «Порядком використання іноземної валюти як засобу платежу на території України», які припинили свою дію у зв'язку з прийняттям нових «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України». [7]

Відповідно до даного нормативно-правового документу встановлюється порядок використання готівкової іноземної валюти з власних поточних рахунків юридичними особами - резидентами та розташованими на території України представництвами юридичних осіб - нерезидентів, порядок використання на території України готівкової валюти як засобу платежу або як застави, порядок використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу у разі здійснення торгівлі та надання послуг на транспортних засобах під час їх перебування за кордоном, а також інші положення, які стосуються використання іноземної валюти як платіжного засобу на території України.

Порівнюючи з попереднім «Порядком використання іноземної валюти як засобу платежу на території України» одразу ж можна помітити певну лібералізацію у забороні обігу і використання іноземних валют як платіжного засобу в Україні, хоча говорити про відсутність обмежень ні в якому разі не можна, оскільки актуальною в будь-який час залишається проблема вивозу і тіньового обороту валюти в Україні.

Говорячи про зміни в законодавстві треба згадати про те, що нормативи ввозу/вивозу валюти встановлювались «Порядком переміщення валюти через митний кордон», проте з прийняттям «Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України» даний порядок був скасований.

Дані нормативно-правові акти є джерелом (формою) валютно-правових норм, які є найменшим структурним елементом галузі валютних відносин. Хоч вони допускають певну диспозитивність для суб'єктів валютних правовідносин, водночас ці норми мають характерні для всіх фінансово-правових норм риси -- державно-владний характер, імперативність і категоричність їх приписів. Це прямо випливає з характеру валютної політики держави.

Правові норми, що визначають порядок здійснення валютних операцій, виконують дві основні функції - регулюючу і контрольну. Регулююча функція валютного законодавства зводиться у першу чергу, до визначення обсягу прав і обов'язків осіб, що беруть участь у здійсненні валютних операцій. Основною же метою валютного контролю є забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій

Правовідносини, що випливають з валютних операцій, характеризуються особливим складом суб'єктів, їх правами і обов'язками, а також об'єктом -- валютними цінностями. Валютні відносини виникають з приводу формування, розподілу, використання фондів валютних коштів (валютних фондів).

До системи валютних фондів України входять Державний валютний фонд, республіканський валютний фонд, місцеві валютні фонди, що утворюються і використовуються виконавчими органами місцевого самоврядування, а також валютні фонди юридичних і фізичних осіб, громадських організацій, інших осіб ( іноземні громадяни та особи без громадянства). [3] Серед них розрізняють державні централізовані та децентралізовані фонди, а також фонди, які державі не належать.