Занепад естетичної думки античності і її римський період

Надалі естетична думка античності хилиться до занепаду. І хоча матеріалістичні теорії старогрецької давньогрецький філософії зберігаються і навіть загострюються (III в. до н. е. - Епікур і стоїки), все ж таки все же завдяки збільшеним індивідуалістичним тенденціям постановка естетичних проблем здійснюється здебільшого на нижчому рівні, ніж це було в грецькій класиці.

Естетика еллінізму знайшла свій розвиток в стоїцизмі, епікуреїзмі, скептицизмі і неоплатонізмі , а також в близьких до нього містичних теоріях.

Школа стоїків виникла після смерті Аристотеля. Її ранніми представниками є Зенон (ок . 336-264 рр. до н. е.), Клеанф (331-232 рр. до н. е.), Хрісипп (280-208/205 рр. до н. е.), пізніми -Цицерон (106-43 рр. до н. е.), Сенека (ок . 4-65 рр.) і Епіктет (ок . 50-ок. 138 рр.).

Стоїки розглядають мистецтво як наслідування природі. У цьому пункті вони продовжують матеріалістичну лінію античної класики. Але та інтерпретація принципу наслідування природі дається у відриві від суспільного життя людей, весь пафос прямує на індивідуальне самовдосконалення людини. З творів вигадування Хрісиппа, Сенеки і теоретиків мистецтва (Діонісій Галікарнасській, Цицерон), що примикали до стоїцизму, видно, що стоїки питаннями суспільної громадський ролі мистецтва, його природи і іншими загально-естетичними проблемами займаються значно менше, чим питаннями форми художнього твору, ораторського мистецтва, стилю і т.д. Так, Діонісій Галікарнасській детально розробив теорію якнайкращих зразків взірець ритмів і співзвуч. Він багато приділяв уваги проблемі розташування слів. Стосуючись питання стилю, стоїки вимагають тут ясності, лаконічності, точності. Багато міркував про стилі і фігури мови і всі інші сторони ораторського мистецтва Цицерон.

Естетична теорія епікуреїзму представлена уявлена в епоху еллінізму Епікуром (341-270 рр. до н. е.), Філодемом (почало розпочало,зачало 1 в. до н. е.) і Лукрецием (1 в. дон . е.). Вислови висловлювання Епікура по естетиці випадкові і уривчасті . Набагато ґрунтовніше на цьому питанні зупинявся Філодем. У трактаті про музику він висуває ту думку , що музика приносить плотське задоволення, таке ж, як їжа їда і пиття . Філодей заперечує суспільний зміст мистецтва і робить звідси висновок, що музика не може робити який-небудь вплив на відчуття почуття і волю людини. Все це виникає з із того, що музика, по Філодему, не є наслідуванням чому-небудь, у тому числі і природі. Таким чином, у нього виявилися тенденції до формалістичної інтерпретації музики.

Естетична теорія епікуреїзму досягла вершини свого розвитку у Лукреція Кара. Тіт Лукреций Кар (99-55 рр. до н. е.) розробляє естетичні проблеми на основі матеріалістичного уявлення про світ. У своїй поемі «Про природу речей» він розвиває думку про непорушність законів природи, незалежних від втручання богів, затверджує принцип вічності матерії, висловлює, слідуючи прямуючи Епікуру, атомістичну теорію. Лукрецій торкається також і питань культури і мистецтва. Так, в V книзі він описує розвиток людського роду . Перші люди були дуже грубі, жили в лісах, в печерах і гаях, одягалися в звірині шкури. Не було тоді ні парного браку шлюб , ні законів, ні етичних правил. Потім люди навчилися користуватися шкурою убитих звірів, почали будувати житла і відкрили відчинили вогонь. Перші знаряддя людей були примітивні: палиця, камінь і вогонь. З із виниклої сім'ї на договірних початках утворилися пологи і племена. Мистецтво, згідно Лукрецію, виникло з із «потреби нужда », тобто потреб людини. Правда, це потреби особливого роду - «услада». Ось от що пише із цього приводу з цього приводу поет-філософ:

Суднобудування, обробка полів, дороги любий і стіни, плаття сукня , зброя , а також і решта всіх зручності і все, що здатне доставити насолоду: Живопис, пісні, вірші. Все це людям потреба нужда вказала, а розум допитливий Цьому їх навчив.

Безпосередньо мистецтво виникає з наслідування природі. Свої витоки джерело , таким чином, воно має на природних початках і реальних потребах людей. Це Лукреций уявляє собі таким чином:

Дзвінкому голосу птахів птиця наслідувати навчилися вустами люди задовго перед тим, як стали вони в змозі складати пісні і вухам доставляти насолоду. Мало-помалу потім навчилися і тужливо-ніжним Звукам, які сопілка з-під пальців співаків співець виливає.

Лукрецій зробив спробу пояснити походження мистецтва виходячи з реальних причин.

Мистецтво, по Лукрецію, не тільки те що доставляє «насолоду». Воно також грає утилітарну роль. Воно, наприклад, служить засобом кошт розповсюдження поширення знань про «природу речей». Поетичну форму оповідання Лукрецій обирає свідомо. Вона виступає у нього як «приправа присмака ». Роз'яснюючи причину того, чому він скористався нею, філософ говорить: Можливо, цим шляхом я зумію твій розум глузд і увагу до наших віршів прикувати до тих пір, поки ти не спіткаєш Всієї природи речей і пізнаєш від цього користь. Лукрецій не тільки філософ, але і видатний визначний поет, «свіжий, сміливий поетичний володар миру світ » (Маркс). Його поема відрізняється не тільки глибиною ідей, що розвиваються ним, але і блискучою поетичною формою.

З інших римських теоретиків мистецтва, близьких до епікуреїзму, заслуговує згадки римський поет Квінт Горацій Флакк (65-8 рр. до н. е.). Ідея божественного визначення і безсмертя душі, магічні і астрологічні вірування, що вже розповсюдилися в його час, не знайшли відгомону у Горація. Він явно співчуває Епікуру . Свої естетичні погляди Горацій виклав в «Посланні до Пізонам», названому ще в старовині «Поетичним мистецтвом». Цей віршований трактат не претендує на теоретичне узагальнення, а містить практичні ради поетам, що починають. Античні коментатори свідчать про те, що для Горація послужив зразком взірець трактат Неоітолема з із Паріода (Александрія Олександрія , III в. до н.е.), в яке розглядалося розглядувалося загальне спільний вчення про поезію, про трагедію і про покликання поета. Текст трактату Неоптолема не зберігся.

«Поетика» Горація написана у вигляді зведення правил, яким повинен слідувати кожен поет. Горацій підкреслює вирішальну роль змісту, вимагає від поета філософської освіти. Поетові, вважає лічити він, належить належати строго дотримуватися єдності, простоти, цілісності, послідовності, несуперечності в літературних творах добуток . Всяка асиметрія, порушення гармонії, манірність їм засуджуються. Горацій, далі, вимагає від поета щирості: «Якщо ти хочеш, щоб плакав і я, то сам будь зворушений». Горацій дає характеристику видів і жанрів поезії, приділяючи основну увагу трагедії. Встановлені їм по відношенню до трагедії канони припускають драму класичного типу. Горацій наполягає на правдоподібності вигадки: «Якщо ти що вигадуєш , будь у вигадці до істини близький: вимагати віру у всьому - неможливо». Поет дає пораду служителям Муз берегтися «лестивців підлесник під зовнішністю лисиччиної». Горацій зближує поезію з із живописом: «Живопис - так і поезія, схожа з із нею багато в чому...». Цю думку пізніше воскресять теоретики класицизму, за що їх піддасть критику Лессінг.

«Поетика» Горація хоч і не відрізняється багатством ідей, все ж таки все же зіграла відому позитивну роль в розвитку античної естетичної думки . Буало в своєму трактаті «Поетичне мистецтво» майже дослівно її відтворює.

У естетичних теоріях скептиків індивідуалістичні і суб'єктивістські тенденції, що позначилися у стоїків і епікурейців, знайшли свій найбільш опуклий випуклий вираз. Засновником школи скептиків був Піррон (ок . 365-275 рр. до н. е.). Згідно стародавнім древній скептикам, пізнати речі неможливо. У теорії це повинно привести до того, що «утримується від думки», а в практиці забезпечити байдуже, відношення ставлення до предметів - «безтурботність» душі. Поява школи скептиків в античній філософії свідчила про її занепад.

Естетичні переконання скептиків позбавлені позитивного пафосу. Скептики шляхом різного роду софістичних хитрувань прагнули довести, що наука про мистецтво неможлива. Спосіб аргументації скептиків знайшов чіткий вираз у Секста (200-250 рр. н. е.), що прозвав Емпіриком. У шести книгах «Проти математиків» Секст піддає критиці основні поняття не тільки математики, але і інших наук того часу і мистецтв: граматики, риторики, астрономії і музики. Для нас в даному випадку представляє інтерес його трактат «Проти супроти риторів», де Секст доводить, що риторика зі всіх точок зору не є мистецтво. Відкидаючи можливість існування риторики, він тим самим заперечує можливість існування теорії мистецтва і естетики. Секст, як і інші скептики, не помічає чомусь тієї суперечності протиріччя , в яку він впадає: відкидаючи можливість спроможність раціональних доказів, він проте тим не менше користується цим способом для доказу своєї тези.

Деяке пожвавлення естетичної думки епохи еллінізму знайшло вираження в естетичних висловах Плутарха (45-120 рр. н. е.), Лукіана (II в. н. е.), Псевдолонгіна (ім'я справжнього теперішній,даний автора трактату «Про піднесений» невідоме). Уявляють інтерес висловлювання Плутарха про принцип наслідування, про естетичне виховання, про суть сутність і види комічного. Саме те, що Плутарх, за прикладом класичних авторів, зачіпає соціальні аспекти мистецтва. Багато якнайтонших зауважень з питань мистецтва міститься в творах вигадування Лукіана. Що стосується знаменитого трактату «Про піднесений», який приписується Діонісію Лонгіну, то потрібно сказати, що проблема піднесеного розглядається автором по перевазі з погляду риторично-стилістичної. Сама спроба ввести запровадити нову категорію в число загальних спільний естетичних понять знаменна тим, що таким шляхом ставиться проблема розширення сфери культури цієї області мистецтва вважалося прекрасне. Названий накликати трактат згодом мав великий резонанс в світовій естетиці.

Деяке пожвавлення естетичної думки в II-III ст . н.е. було нетривалим. Остаточний розпад античної естетичної думки завершується в III в. н.е. Це період розкладання рабовласницької формації, що і визначило ідейну деградацію. Ідеологічну обстановку цього часу дуже яскраво змалював Енгельс : «Це було час, коли навіть в Римі і Греції, а ще набагато більш в Малій Азії, Сірії Сирія і Єгипті абсолютно некритична суміш грубих марновірств самих різних народів беззастережно приймалася на віру і доповнювалася благочестивим обманом і прямим шарлатанством; час, коли першорядну роль грали чудеса, екстаз, бачення, заклинання духів, прорікання майбутнього, алхімія, кабала і інша містична чаклунська нісенітниця» .

Вульгаризація і розкладання античної естетичної думки особливо яскраво виявилися у Дамба гребля (205-270 рр. н. е.), видного представника неоплатонізму. Мир світ Дамб гребля мислить як еманацію, як закінчення виділення божественної повноти. Первинна досконалість, поступово закінчуючись , все більш і більш стає недосконалою. Мета людини полягає в поверненні до бога, що здійснюється через аскезу і екстаз.

У містичному плані обговорюється Плотіном і проблема прекрасного. На його думку, речі прекрасні «через залучення ідеї». Краса, що сприймається відчуттями, - нижчий вид прекрасного чудовий . Набагато вище за красу «занять» і «знань» «сяйво сяяння » чесноти доброчесність, лице лик справедливості і помірності. Чим більше душа визволяється від тілесного, тим вона стає прекрасніше. Добро стоїть на чолі на чолі «хороводу» речей, найвища і перша краса. Бачення цієї краси вище всього-вище за красиві тіла, ради неї належить відмовитися від царства і влади. Прекрасні, згідно Дамбу гребля , - це лише сліди, образи зображення , тіні, відблиски вищої краси. Ми повинні бігти туди, зрозуміло, не ногами і не на возі, а збудивши духовний зір, що є наявний у всіх, хоча користуються їм небагато. Щоб побачити вищу красу, належить спершу звільнити душу від тілесної скверни.

Неоплатонічна філософія отримала розробку у Порфирія (III в. н. е.), Ямвліха (IV в. н. е.) і Прокла (V в. н. е) цих учнів Дамба заслуговує уваги Прокл (410-485 рр.), представник афінської школи неоплатоніму . Прокл додав містичній філософії Дамби своєрідний «діалектичний» характер . Еманацію божества він представляє у вигляді розвитку. Суть цієї містико-ідеалістичної діалектики розкривається в його книзі «Елементи богослов'я богослов'я». Геніальні діалектичні припущення Геракліта, Демокріта, Арістотеля перетворилися у Прокла в схоластичне жонглювання абстрактними поняттями.

У 529 р. були закриті зачинені філософські школи в Афінах. Цим завершується зовнішня історія античної філософії і естетики.