Вступ

Прибуток - це певний гарант прогресу економічної системи, а його відсутність - найяскравіший доказ регресу й соціального напруження.

Як активний та універсальний важіль державного впливу й регулювання економічними процесами і суспільно-економічними інтересами прибуток надто чутливий до безлічі внутрішніх і зовнішніх факторів впливу, зокрема бюджетно-податкової, цінової, інвестиційної та кредитної політики органів законодавчої і виконавчої влади.

Суттєве значення мають внутрішні фактори, які безпосередньо залежать від організації функціонування підприємницьких структур, форм власності й галузевої належності. Позитивна взаємодія одних факторів може бути зведена до нуля негативним впливом інших. Прибуток є джерелом фінансових ресурсів на макро- і мікрорівнях і тому відображає суперечності між державними інтересами, що спрямовані на успішне розв'язання фіскально-розподільчих завдань, та розвитком виробничої сфери, передусім безпосередніх суб'єктів господарювання і конкретних громадян.

Поняття прибутку в економічній системі існує у зв'язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.

Це добре розуміли ще засновники класичної школи А. Сміт, Дж.Ст. Мілль, які брали до уваги історичний і юридичний факт володіння тим чи іншим капітальним майном, землею або капіталом (засобами виробництва, матеріалами, коштами) як основу вирішення питання про походження прибутку. Спочатку у політичній економіці, а потім і у фінансовій науці усі джерела доходів поділялися на фундирувані й не фундирувані, тобто пов'язані й не пов'язані з капітальним майном, отже, і розподіл доходів здійснювався за двома категоріями: доходи від капітального майна взагалі і доходи від праці, що не пов'язані з володінням капіталом. Дохід від капітального майна, у свою чергу, об'єднував земельну ренту і дохід від капіталу, що являє собою підприємницький прибуток і процент.

Д. Рікардо виявив протилежну залежність між прибутком та земельною рентою, між заробітною платою і прибутком. Яка частина продукту сплачується у формі заробітної плати - питання надзвичайно важливе при вивченні прибутку. Останній буде високий або низький у тій самій пропорції, в якій буде низькою чи високою заробітна плата, писав він.

Але різні вченні економісти визначають прибуток по-своєму розумінню його значення та формування. Так А. Сміт трактував прибуток як: закономірний результат продуктивності капіталу, винагороду капіталістові за його діяльність і ризик, вирахування з частини неоплаченої праці найманого робітника.

Прибуток за К. Марксом - це перетворена форма додаткової вартості, результат відношення між необхідним і додатковим робочим часом.

Неокласична школа розглядала прибуток як це винагороду, ціна одного окремого фактору виробництва - капіталу, не враховуючи винагороди за всі інші фактори - землю, працю, або як комплексний дохід підприємця від усіх факторів виробництва (А. Маршалл).

Дж.М. Кейнс розглядав прибуток у системі макроекономічних показників регулювання соціально-економічних процесів у державі за допомогою ефективного попиту.

В умовах колишнього СРСР, коли визначені планом контрольні цифри й індивідуальні економічні нормативи тривалий час практично не змінювалися, прибуток визначався як похідний показник від інших планових величин. Він дорівнював різниці між плановим обсягом продукції, що реалізується в оптових цінах підприємства, та її собівартістю. Виконання директивних планових показників, у тому числі за величиною прибутку, було головною метою функціонування господарських суб'єктів. Розвиток ринкових відносин в економіці України потребує нових підходів до управління формуванням і розподілом прибутку. Тому й саме визначення прибутку зазнає певних змін. Не дивно, що в сучасних умовах серед вітчизняних та закордонних учених існують різні точки зору на це поняття.

У ринковій економіці у звичайних умовах низький ризик пов'язаний із низькими доходами, чим вищий рівень ризику, тим можливі більші доходи. При вкладанні грошей у різні об'єкти з однаковою віддачею привабливішим буде найменш ризиковий проект. Інвестор повинен отримувати компенсацію за ризик. Разом із тим на сучасному перехідному етапі економіки України суттєво посилюється відтворювальна функція прибутку, сутність якої полягає у визначенні можливостей підприємницьких структур задовольняти потреби розширеного виробництва і насамперед здійснювати капіталовкладення - витрати, які спрямовуються на будівництво нових виробничих об'єктів, придбання і налагодження устаткування для серійного або масового виробництва нової продукції, витрати на проведення науково-дослідних і експериментально-конструкторських робіт, у тому числі на розробку нових технологічних процесів виготовлення продукції.

Прибуток підприємства, охарактеризований у Законі України “Про підприємства в Україні”, а саме: “Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з мстою одержання відповідного прибутку (доходу). На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансовим результатів і господарської діяльності є прибуток (доход)”. Отже відображається як основний узагальнюючий показник фінансових результатів і господарської діяльності, синтезує в собі усі найважливіші сторони діяльності підприємства, що і визначає його місце серед об'єктів фінансово-економічного аналізу.