Розділ 2. Проблеми взаємодії держави й громадянського суспільства в Україні

Політико-правові аспекти взаємодії держави й громадянського суспільства

Для формування громадянського суспільства необхідна сильна державна влада, основана на демократизмі, визнанні верховенства права та інших принципах, що покладені в основу правової держави.

Конституція України створює сприятливі умови для формування громадянського суспільства. Але це процес тривалий і потребує постійної уваги до нього та допомоги з боку держави.

Норми Конституції України складають основу для формування нових політичних відносин у суспільстві.

Цьому сприяє проголошення в І розд. Конституції України як демократичної унітарної держави з республіканською формою правління. Разом з тим, закріплюючи демократичний характер держави, ст. 5 Конституції України ви-знає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тільки він має право визначати та змінювати конституційний лад в Україні. Воля народу не може бути узурпована державою, її органами або посадовими особами. Положення ст. 5 Конституції України закладають основу в формування громадянського суспільства [1].

Вперше в Україні на конституційному рівні закріплюється принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Важливе значення для розвитку політичних відносин має проголошений у Конституції України принцип політичного плюралізму, що включає: право на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації (ст. 36); положення про те, що жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова, заборона цензури (ст. 15) [1].

Разом з тим утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держав, загроза її безпеці, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства, розпалювання міжетнічної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення забороняються.

Визначальним елементом основ громадянського суспільства є інститут економічних відносин, що є важливою передумовою народовладдя і забезпечення свободи особи. Економічні відносини виникають та розвиваються об'єктивно, але держава і суспільство, використовуючи законодавство та соціальні норми, може суттєво впливати на них. Конституція України встановлює різні форми власності, і держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, а також рівність усіх суб'єктів права власності (ст. 15) [1].

У ст. 41 Конституції України закріплюється непорушність права приватної власності, а також те, що примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток на підставі і в порядку що встановлені законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості [1].

Соціальні основи громадянського суспільства також відображені змісті чинної Конституції України.

У ст. 1 Конституції йдеться про те, що Україна є соціальною державою. Поняття “соціальна держава” в тексті Конституції України підкреслює, що держава повинна проводити визначену соціальну політику і нести відповідальність за життя і вільний розвиток кожної людини. Це означає, що держава повинна ставити за мету забезпечення можливості необхідного життєвого рівнів, доступ до культурних цінностей, гарантувати особисту безпеку, а також всебічний розвиток і можливість для самоудосконалення людини.

Соціальні аспекти Конституції України висвітлюються також у розд. II Основного Закону України “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина”, де встановлюються гарантії соціального захисту.

У Конституції України містяться також і прямі вказівки на самостійне та незалежне від держави існування окремих інститутів громадянського суспільства. Так, наприклад, встановлюється, що церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви (ст. 35), профспілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору її членів (ст. 36), місцеве самоврядування самостійне і не входить у систему органів державної влади (ст. 140), держава гарантує свободу діяльності громадських формувань (ст. 36) [1]. Становлення в Україні демократичної держави повинно супроводжуватись формуванням громадянського суспільства. Завдання органів державної влади - сприяти (за допомогою конституційно-правового регулювання і організаційних заходів) становленню громадянського суспільства - суспільства, побудованого на політичній, економічній та духовній свободі індивіда, в якому створені умови для творчої активності особи.

Формування громадянського суспільства обумовлено насамперед тим, що за часи існування колишнього СРСР держава формально заповнювала увесь простір життя людей, що призвело до серйозних негативних наслідків.

Перший найважливіший із них - це синтез державної влади й власності.

Другий - це формування моноідеалізованого суспільства, існуючого на основі єдиної ідеології, що також була одержавлена, прийнята як єдина й непорушна державна ідеологія.

Третій, що стосується суто політики, - це найтісніше зрощення державного апарату з партійним.

Четвертий, що стосується суто проблем права, - це встановлення незаперечного пріоритету права держави над правом і свободами громадян.

У п'ятій, що стосується духовності, моралі, - це формування пасивної, споглядацької свідомості за принципом удаваного колективізму, пріоритету колективного над індивідуальним.

Єдиної, універсальної моделі взаємодії громадянського суспільства й демократичної держави не існувало й не може існувати, хоча спроби визначити головне, найбільш характерне завжди були, робляться й зараз. Для демократичного розвитку суспільства це мало й має теоретичне й практичне значення.

Здійснити це завдання можливо лише за умови, коли з'ясовані головні політико-правові основи взаємодії громадянського суспільства й демократичної держави, визначені теоретична сутність і практичний зміст понять, що відстоюють таку проблему.

При визначенні поняття громадянського суспільства використовують переважно два методологічних підходи [11, с. 25].

Перший - історико-правовий або генетичний. У його основі головним чином є дослідження історико-правового формування, відповідного становлення й трансформації громадянського суспільства, починаючи від часів античності до нашого часу.

Другий підхід до визначення сутності громадянського суспільства може бути окресленим як теоретико-правовий або концептуальний. Це більш складний тип тлумачення громадянського суспільства.

На перший план у визначенні взаємодії дійсно демократичної влади й громадянського суспільства постає проблема системи державного врядування, тобто в який спосіб і наскільки демократично влаштована (організована) влада і які форми демократичної участі громадян в управлінні державою існують.

У зв'язку із зазначеним постає питання політичного режиму (яким чином він організований, функціонує) і специфіки функціонування таких інститутів громадянського суспільства, як громадські об'єднання, організації, політичні партії, вільна преса, інші неурядові організації.

Громадянське суспільство й демократична держава ніколи не розглядалися як серйозні протилежності, суперечності. Навпаки, завжди була потреба до поєднання їх мети й інтересів.

Слід знайти відповідь на запитання, коли громадянське суспільство стає базисом демократичної держави. Очевидно, коли його інтереси й інтереси держави становлять не просто якусь механічну єдність, тотожність, а саме “єдність певних протилежностей”.

Найважливішою умовою формування громадянського суспільства є прагнення різних елементів такого суспільства позбутися підвладності державним органам. Тобто добровільні асоціації, організації профспілок, різні об'єднання громадян повинні домогтись суспільного визначення й самовираження через найрізноманітніші легітимні канали політичної участі, що забезпечуються демократичною державою взагалі.

У результаті розгляду зазначеної проблеми є такі основні висновки:

• 1. Громадянське суспільство є утворенням, що по суті не залежить від самої держави. Інша річ, що воно взаємодіє з нею, піклуючись про загальнонародне благо. Важливо при цьому, щоб демократична держава розглядалася не інакше, як представник громадянського суспільства. Держава при цьому бере на себе реалізацію головної мети - виконання суспільних справ.
• 2. Можливість становлення громадянського суспільства багато в чому зумовлена рівнем політичної культури як такого суспільства загалом, так і окремих його інституцій, соціальних груп, громадян.
• 3. Взаємодія демократичної держави з громадянським суспільством багато в чому покликана захищати й розвивати принципи самоврядування від недержавних організацій. При цьому суттєву роль відіграють такі об'єднуючі структури, як політичні партії і громадські об'єднання, засоби масової інформації, механізм здійснення виборчого процесу.
• 4. Формування громадянського суспільства - процес поступовий, довготривалий. Він започатковується з утворення соціально-правової держави. Остання стає можливою тоді, коли є синтез інтересів держави (стабільна політична система суспільства, надійна економіка, законність) і власне громадянського суспільства (забезпечення й захист соціальних прав громадян, їх добробуту тощо).