Відкриття та сучасні наукові дослідження, їх географічне значення

Відкриття Антарктиди

Про існування Південної землі висловлювалися припущення дуже давно. На картах Помпонія Мели (I ст.) і Клавдія Птолемея (II ст.), у працях інших стародавніх учених згадується "Terra Australis incognita" (Земля Південна невідома), про положення і обриси якої були тільки загальні уявлення. Регулярні плавання у південні полярні води почалися тільки наприкінці ХVIII - на початку XIX століття.

Відомий мореплавець Джеймс Кук під час навколосвітньої подорожі у 1772 - 1775 роках тричі перетинав Південне Полярне коло. У 1774 році він досяг південної широти 71°10', але, натрапивши на велику нездоланну кригу, повернув назад.

У своєму звіті про плавання Джеймс Кук писав: "Я обійшов океан південної півкулі у високих широтах і здійснив це таким чином, що незаперечно відхилив можливість існування материка, який коли й може бути виявлений, то лише поблизу полюса, у місцях, неприступних для плавання. Якщо хтось виявить рішучість, бажання і наполегливість, щоб розв'язати це питання, і пройде далі за мене на південь, я не заздритиму славі його відкриття. Але маю сказати, що світові його відкриття не дадуть ніякої користі".

Результати експедиції Дж. Кука на деякий час відвернули увагу дослідників від шостого континенту. Проте інтерес до невивченої землі повністю не згас. На самому початку ХІХ ст. англійці відкрили невеликі острови на південь від 50° південної широти - о-ви Антиподів, о-ви Окленд, о. Кемпбелл і о. Макуорі.

У 1819 році англійський капітан брига "Уільямс" Уільям Сміт йшов із вантажем із Монтевідео до Вальпараїсо. У миса Горн під час урагану в "несамовитих п'ятдесятих широтах" він був закинутий далеко на південь і 19 лютого 1819 року двічі бачив землю далеко на півдні, приймаючи її за виступ Південного материка.

До Монтевідео У. Сміт повернувся в червні. Його розповіді про випадково відкриту землю зацікавили звіробоїв. Вдруге У. Сміт покинув Монтевідео у вересні 1819 року, направляючись у Вальпараїсо. Тепер уже скоріше із цікавості він вирушив до "своєї" землі, 14 жовтня він підійшов до неї і два дні обстежував її узбережжя, а потім висадився і вступив у володіння нею, назвавши її Новою Південною Британією. Після повернення У. Сміта умовили перейменувати її в Нову Південну Шетландію.

Повідомлення У. Сміта не зацікавило представників англійської влади, але капітан британського флоту, який знаходився там на той час, відразу зафрахтував судно Сміта "Уільямс" і 20 грудня 1819 р. направив його на південь під командою Едуарда Брансфілда обстежити нововідкриту землю. У. Сміт пішов туди, виконуючи обов'язки штурмана. Брансфілд виявив, що нововідкрита земля є не виступ материка, а архіпелаг, тобто група островів. Вони й до цього часу відомі під назвою Південних Шетландських островів.

У 1819 році була зорганізована перша російська антарктична експедиція з метою пошуків Південного материка. ЇЇ очолили Фадей Фадейович Беллінсгаузен та Михайло Петрович Лазарєв на суднах "Восток" і "Мирний". Під час дворічного плавання відважні мореплавці, починаючи з 16 січня 1820 р., чотири рази підходили на відстань 3 - 15 км до берегів материка, вперше описали характер антарктичного льоду та особливості клімату Антарктиди.

На карту Антарктики було нанесено 28 об'єктів, що отримали російські назви. Вони довели існування південного полярного материка, визначили його межі і описали характер берегів.

У високих південних широтах і в тропіках було відкрито 29 островів. Хід експедиції та її результати викладені Ф. Беллінсгаузеном у книзі "Двократні пошуки у Південному Льодовитому океані у плаванні навколо світу ." (1831, 1949, 1960 рр.). Своєю роботою експедиція започаткувала наукове вивчення південної полярної області.

Першу документально зафіксовану висадку зробили моряки англійського капітана Джона Дейвіса: 7 лютого 1821 р. вони висадились на західному березі Антарктичного півострова.

У кінці листопада 1894 р., після зимівлі в Новій Зеландії, в південні широти направився норвезький промисловий пароплав "Антарктик" під командою Леонарда Крістенсена. Досягнувши Землі Вікторії, норвежці висадились на материк на мисі Адер і нанесли на детальну карту частину узбережжя. Біолог Карстен Борхгревінк знайшов один вид лишайника, доказавши таким чином, що в Антарктиді є рослинність на ділянках, не вкритих льодом.

У 1899 р. вперше зимували на самій Антарктиді, у миса Адер, К. Борхгревінк і ще четверо молодих вчених. Доставив їх туди пароплав "Південний Хрест". Зима випала дуже сувора: пануючі в цьому районі східні вітри часто досягали ураганної сили. Вмер Микола Хансен - перша жертва антарктичної зимівлі.

Серед дослідників Антарктиди, які вперше проникли вглиб континенту, був норвежець Руаль Амундсен та англієць Роберт Скотт. 14 грудня 1911 року Р. Амундсен, а 18 січня 1912 року Р. Скотт підкорили Південний полюс. Це значне географічне відкриття стало можливим завдяки надзвичайній мужності дослідників.

До складу експедиції Р. Амундсена в якості штурмана "Фрама", що доставив експедицію до узбережжя Антарктиди, входив і російський моряк і океанограф Олександр Степанович Кучин.

До складу експедиції Р. Скотта входили українець А.Л. Омельченко та росіянин Д.С. Гирьов.