Україна - антарктична держава

Омельченко Антон Лукич, народився в с. Батьки на Полтавщині, працював жокеєм на кінному заводі, приймав участь у перегонах і брав призи. Доля його закинула до Владивостока, де його й порекомендували в експедицію Р. Скотта в якості конюха. Тут же було закуплено більше двох десятків маньчжурських конячок, і Омельченко доставив їх на базу експедиції в Новій Зеландії.

У складі експедиції Омельченко супроводжував учасників до середини льодовика Росса. Далі коні пройти вже не змогли, і Омельченко повернувся на базу. Після повернення на батьківщину приймав участь у першій світовій війні та в громадянській. Загинув випадково - на порозі власної хати його вразило блискавкою у 1932 році.

Гирьов Дмитро Семенович, згадується в експедиції Р. Скотта під ім'ям Дмитро. Жив на Далекому Сході, де його в 1910 р. запросив каюром (погоничем їздових собак) експедиції один з помічників Скотта. Разом вони закупили три десятки їздових собак і пароплавом доставили їх на базу в Новій Зеландії. В Антарктиді він приймав участь в роботі допоміжних загонів і супроводжував експедицію до 84° південної широти.

У листопаді 1912 р. він був у пошуковій партії, яка знайшла Скотта та двох його супутників всього в 11 милях від бази, де їх чекали в березні. Піднімався з геологами на вершину влк. Еребус у 1912 р. Один з піків вулкана названо на його честь піком Дмитра.

Після експедиціїжив деякий час у Новій Зеландії, але незабаром повернувся додому. Часто виступав з розповідями про експедицію та про своє життя в Новій Зеландії. Доля за часів радянської влади невідома. Відомо лише, що він опинився якимось чином на золотих копальнях, де й помер, по деяким даним (акад. О.Ф. Трьошников) у 1932 році.

За першу половину ХХ ст. в Антарктиді побувало більш ніж 100 експедицій різних країн. Всебічне вивчення континенту почалося з другої половини ХХ ст., коли в 40 - 50 роках ряд держав створили науко-дослідницькі станції. У 1957 р. в зв'язку з підготовкою та проведенням 3-го Міжнародного геофізичного року була створена єдина міжнародна програма досліджень, по якій почали працювати науково-дослідницькі станції та пункти, внутрішньоконтинентальні експедиції та морські експедиції науково-дослідних суден.

Перша радянська антарктична експедиція під керівництвом досвідченого полярника, океанолога і географа Михайла Михайловича Сомова висадилась на узбережжі моря Дейвиса 5 січня 1956 р. поблизу 93° с. д. і з допомогою екіпажів двох радянських дизель-електроходів "Об" і "Лена" збудувала селище Мирний. Окрім цієї основної бази, до кінця 1956 р. були створені ще дві станції.

Станція Піонерська, на відстані в 375 км від Мирного на висоті 2700 м, почала працювати 27 травня 1956 р.

Станція Оазис почала функціонувати 15 жовтня 1956 р. в 360 км на схід від Мирного, в оазисі Бангера, в горбистій місцевості, на протязі всього року вільній від льоду. В цій величезній проталині в льодовиковому щиті материка було відкрито озеро Фігурне, одне з найкрупніших в Антарктиді.

Завдяки аерофотозйомочним польотам льотчикам авіазагону Івана Івановича Черевичного вдалося дослідити і закартографувати узбережжя материка на протязі близько 600 км, яке отримало назву Берег Правди.

Друга радянська антарктична експедиція під керівництвом полярного дослідника Олексія Федоровича Трьошникова працювала у наступному сезоні. Основним географічним досягненням вважається похід спеціального гляціологічного потяга в складі двох тягачів "Харків'янка" виробництва заводу ім. Малишева і шести саней під керівництвом географа Петра Олександровича Шумського. Із початку лютого до середини березня 1957 р. він пройшов від Мирного 250 км на південь. Багаточисельні визначення потужності льодовикового покриву методом сейсмічного зондування поклали початок відкриттю підльодної рівнини Шмідта.

У 1958 р. радянська експедиція вперше досягла геометричного центру материка - полюса відносної недоступності. Учені СРСР, США та інших країн здійснювали тривалі подорожі в глибину материка, при цьому перетинали материк декілька разів через Південний полюс.

У 1994 році на колишній англійській науковій станції "Фарадей" почала роботу група науковців з України. Тепер (з 1996 р.) ця станція належить Україні і носить назву "Вернадський".

Для дослідження були використані спеціально обладнані судна, авіація, санно-тракторні потяги, метеорологічні супутники. За допомоги космічної техніки склали карту льодовиків узбережжя і намітили маршрути проходу суден. Полярники працювали у важких умовах, створюючи наукові станції. Спостереження науковців допомогли встановити вік зледеніння Антарктиди, особливості рельєфу, клімату тощо.

Нині шостий материк - це материк науки, миру та міжнародного співробітництва. Тут діє понад 100 наукових станцій і баз, що належать 17 державам, які ведуть дослідження в Антарктиді цілорічно або ж тільки у літній сезон. Близько 40 наукових станцій ведуть дослідження на протязі року.

Сучасні дослідження Антарктиди охоплюють важкодоступні внутрішні райони материка, велетенські шельфові льодовики. Картографами складений Атлас Антарктиди, геологи і географи розв'язують питання географічних зв'язків материка з іншими континентами. Вони намагаються пояснити розвиток антарктичного зледеніння - велетенського акумулятора холоду і води на Землі.

Антарктида грає важливу роль у формуванні обличчя нашої планети, впливає на всі елементи в системі суходіл - океан - атмосфера - зледеніння.

Нині в Антарктиді дослідження ведуться не тільки за національними, а й за міжнародними програмами. Згідно з урядовими угодами, на континенті заборонена будь-яка господарська та військова діяльність, а узгоджує роботу вчених міжнародна Наукова Рада з дослідження Антарктиди.

Виняток із цього правила був зроблений лише одного разу заради відомого полярного дослідника Роберта Скотта, для постаменту пам'ятника якого була видобута в Антарктиді брила білого мармуру.